Читати книгу - "Переполох у лісі, Ольга Зубер"

У великому лісі жила маленька Мишка. Одного сонячного ранку, вона висунула з нірки свого носика, і почала принюхуватися, чи немає, часом, десь поблизу Лисички, якої Мишка дуже боялася.

Поблизу нікого не було, і Мишка, полегшено зітхнувши, вилізла з нірки. Вона потягнулася лапками до сонечка, роблячи зарядку. Потім п’ять разів присіла, десять підстрибнула, поплескала в долоньки і полоскотала себе хвостиком за вушка.

Та тільки-но вона хотіла вмитися крапелькою роси, як позаду щось тріснуло:

– Трісь!

– Ой! – підстрибнула Мишка, – Лисиця! Це вона чатує на мене! – запищала вона і кинулась навтьоки.

Мишка бігла дуже швидко, перестрибуючи через гілки, шишки й жолуді.

Біжить, дивиться: Зайчик під кущем сидить.

– Ой! – на бігу закричала до нього Мишка. – Допоможи від Лисиці втекти! Женеться за мною, з’їсти хоче!

Зайцю повторювати не треба. Дременув, біжить, куди очі дивляться. Мишка не відстає, пищить, підстрибуючи.

Звірі на них дивляться, дивуються:

– Що сталося?! Куди поспішаєте?! – питають.

А Мишка із Зайцем не зважають, біжать, дороги не розбираючи.

Проминули й Лисячу нірку. А Лисичка прокинулася від такого гамору, виглядає з нірки й думає:

– Куди це Заєць із Мишкою біжать? Чи, може спортивні змагання влаштували? – та й далі спить.

А Заєць з Мишею вже з сил вибились. Упали на галявині. Лежать, відхекуючись.

Посходились до них звірі, питають:

– Що сталося?!

– Ой!… та… за нами… Лисиця женеться…

Озирнулися звірі. Нікого немає, тихо в лісі, гарно. Тай давай сміятися з боягузів.

А ті побачили, що дарма злякалися й собі реготатися почали. Та аж по землі качаються від сміху.

А потім звірі ще й пісеньку про них склали:

Бігла Мишка через гай,

Каже Зайцю: Помагай!

Помагай мені тікать,

Щоб Лисиці не догнать!

Заєць й собі дременув,

Вуха до хвоста пригнув,

І старається, біжить,

Мишка поруч з ним пищить.

І біжать вони удвох,

В лісі став переполох,

А Лисиця собі спить

І нікуди не біжить!

Отож, і ти – нічого не бійся, я краще візьми, та й засмійся!