Читати книгу - "Півник і курочка, албанська казка"

Жили-поживали півник і курочка. Одного дня птахи прогулювалися навколишніми полями й не помітили, як далеко відійшли від дому. Раптом у повітрі закружляли великі сніжинки. Холодно мандрівникам. Перебираючи лапками, вони мріяли якнайшвидше повернутися додому. Невдовзі стемніло, й бідолашні геть утратили надію на порятунок. Аж раптом бачать: на березі річки видніється млин. Наблизившись до будівлі, півник постукав у двері.

– Хто там? – почувся зсередини непривітний голос мірошника.

– Це півень і курочка, – відповів птах. – Ми дуже змерзли, пусти переночувати. А коли курочка знесе яйце, то залишимо тобі.

– Нічого мені не потрібно! Ідіть геть!

Мандрівники змушені були піти далі. Невдовзі побачили ще один млин, і сподівалися хоч тут заночувати. На жаль, птахів знову спіткала невдача. Довелося шукати іншого захистку. Коли бідолахи наблизилися до третього млина, півник знову постукав.

– Хто це так пізно прийшов? – здивувався мірошник, відчинивши двері.

– Це ми, півень із курочкою, – ледь чутно прохрипів птах. – Пусти переночувати. Ми заплатимо: коли курочка знесе яйце, то залишимо тобі.

Мірошник був чуйною людиною. Запросивши гостей до хати, посадив біля печі та нагодував зерном. Птахи відігрілися, поїли та вмостилися на ніч. Господар теж пішов відпочивати.

Півнику з курочкою не спалося. Шкода їм стало яйця, не захотіли віддавати мірошнику. І щойно почало світати, птахи відчинили двері й побігли додому.

Уранці хазяїн прокинувся: немає гостей. «Напевне, курочка пішла у хлів, аби знести яйце, а півник її охороняє», – вирішив чоловік і заходився поратися по господарству.

Час минає, сонце вже високо, а півник із курочкою не повертаються. Тоді мірошник обійшов будинок, зазирнув у хлів: немає гостей.

– Надурили мене! – обурився чоловік. – Ну, нічого. Зараз піду до них у село – хай віддають обіцяне яйце. – І вирушив до невдячних птахів.

Коли півник із курочкою побачили, що наближається мірошник, то хутко розбили всі яйця. Білки та жовтки вилили у глечик, шкаралупу кинули в піч, прикривши зверху ледь жевріючим вугіллям, а самі сховалися.

Мірошник, постукавши, ввійшов до будинку. Птахів не побачив, тому вирішив зачекати. Присівши біля печі, нахилився до вугілля, щоб роздмухати вогнище. І тут шкаралупа як затріщить, як заіскриться, що мірошник ураз укрився попелом.

– Ось і віддячили півник із курочкою! – розгнівався чоловік. – От і роби комусь добро! – І пішов додому, невдоволено бурмочучи.

Відтоді в тому краї ніхто не відчиняє двері невдячним півнику та курочці.