Читати книгу - "Гарний парубок, грецька казка"

Давним-давно жив собі добрий, роботящий селянин із жінкою й сином. Та сталося так, що селянин занедужав і вже не міг працювати. Ніде було взяти грошей. Пішла селянинова жінка до сусіда – чоловіка багатого, але злого й немилосердного на вдачу.

– Я дам вам грошей, тільки з умовою,– каже багатій.

– З якою?

– Я вам – гроші, а ви мені – дім і город.

Жінка гірко заплакала.

– А коли підросте ваш син,– вів далі багатій,– хай іде до мене в найми. Ну, то бери мерщій гроші, поки я не передумав!

Що робити біднякам? Продали вони багатієві дім та город...

Але грошей вистачило ненадовго.

Якось уранці каже бідний селянин багатому сусідові:

– Ми домовлялися, що, коли виросте мій син, ти забереш його до себе.

– Заберу, якщо він здоровий та дужий.

– Завтра я приведу його до тебе, і ти сам побачиш, який він здоровий та дужий.

Другого дня привів селянин сина до багатія.

– Як тебе звати? – спитав той.

– Ламброс.

– Бачиш он те височенне дерево? Чи можеш ти вирвати його з корінням?

– Можу,– впевнено відповів парубок.

Схопив він дерево за стовбур, сіпнув і вирвав його з корінням.

– Гарний парубок! – вигукнув багатій.– Я його беру.

Другого дня він послав парубка в поле косити траву. Але це для Ламброса була не робота, а забава. Викосив він траву та й пішов обідати Наймичка поставила на стіл горщик картоплі, миску риби. Сама ж пішла кликати інших робітників до столу.

А Ламброс тим часом умолов дві хлібини й виїв усе, що було в горщику та мисці. Дізнався про це хазяїн, розсердився й нагримав на Ламброса. Потім послав його обмолочувати жито. Парубок відламав добру гілляку і так уперіщив нею по снопах, що все зерно відразу осипалося. Хазяїн радіє – гарного має наймита. Та коли Ламброс пішов вечеряти, йому нічого не подали.

– Ти з’їв в обід харчів за чотири душі,– сказав хазяїн.

– Але ж я робив за чотирнадцятьох,– відповів Ламброс.– Я хочуїсти!

– Тоді пострибай,– каже хазяїн,– може, й голод пройдеМинув іще тиждень.

– Що ти хочеш за свою працю? – питає хазяїн.

– Нічого,– відповідає Ламброс,– навіть вам можу дещо дати, якщо, звичайно, схочете.

– А що?

– Не скажу, скоро самі побачите.

– Ну й дива! Виходить, я маю такого гарного парубка, який за свою роботу ще й мені платитиме?!

Справді, Ламброс працював ціле літо на садибі хазяїна: звіз усе зерно до комори, зібрав кукурудзу, бавовну, виноград, продав помідори й кавуни. А щоразу в обід чи вечерю йому давали менше й менше їсти.

Коли скінчилися літні роботи, хазяїн питає Ламброса:

– Ти обіцяв мені щось дати, то чи не віддаси зараз – адже роботу свою скінчив?..

– Аякже,– відказує Ламброс.

Він схопив хазяїна і шпурнув його аж за хмари. А потім привів своїх батьків до садиби багатого сусіда й мовив:

– Цей дім буде ваш назавжди, живіть із миром,І зажили вони втрьох, горя не знаючи.

Минув місяць. Якось уранці сиділи вони в дворі. Коли бачать – щось падає з неба. А то був хазяїн. Так і гепнувся б посеред двору, та, на щастя, приземлився на копицю сіна.

– Ласкаво просимо,– обізвався Ламброс.– Сідайте попоїжте, бо ж, мабуть, добряче зголодніли! А потім забирайте своє сіно, кукурудзу, виноград. Ви вторгуєте більше, ніж дали колись моєму хворому батькові. Тож забирайтеся звідси.

Скупий чоловік зібрав свої пожитки і пішов геть, а Ламброс залишився жити з батьками в його будинку.