Читати книгу - "Цвіркун, угорська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: угорська казка
- 193
- 0
- 29.07.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жили собі, були собі на світі швець і кравець. Обидва дуже бідні. Їли раз на день, а то, бувало, й зовсім по кілька днів не їли.
Злість взяла шевця, що доводиться так злидарювати. От він і каже кравцеві:
– Хай дідько голодує, а я більше не буду! Якось інакше треба собі на прожиток заробляти.
Сіли вони й почали радитись, яким би його способом на хліб гроші добувати. Думали-думали і надумали таке: кравець украде в судді шестеро коней, відведе їх у ліс і прив’яже до дерева. А швець вичитає з старої книги, ніби там написано чорним по білому, де суддя має шукати своїх коней. Звичайно, вичитає за добрі гроші.
Як домовились, так і зробили. Кравець повів коней у ліс і прив’язав до дерева.
Глянув на другий день суддя – коней немає! Заметушилося все село,
аж у сьомій окрузі шукали коней, але ніде не знайшли.
От пішов швець до судді та й каже:
– Пане суддя! Скільки заплатите мені, коли я знайду ваших коней?
Суддя обіцяв йому триста форинтів.
Швець витяг з-за пазухи стареньку книгу й почав вичитувати з неї по одній літері.
– Далеко за полониною, за сто кроків від струмочка Феньєш, посеред неосяжного лісу стоять прив’язані до велетенського бука всі шестеро коней пана судді.
Подалося усе село в ліс. Хто з довбнею, хто з сокирою, хто з вилами або ж косою. Прийшли люди на призначене місце – й аж роти пороззявляли від подиву. Бо й справді, шестеро коней стояли, прив’язані до великого бука.
Суддя страшенно зрадів і тут-таки на місці, віддав шевцеві всі триста форинтів.
Як вітер розносить полум’я, так помчала по світу чутка, що в кума Цвіркуна (так звали шевця) є книжка, яка все знає і все чує. Мовляв, ніде в світі нічого не може трапитися, щоб ота книжка не відала й не знала.
Почув про таке диво король і дуже зрадів, бо саме тоді королева загубила свій перстень і так засумувала, що аж захворіла. Лікарі сказали, що того персня треба неодмінно знайти, бо королева помре від жалю.
Наказав король негайно запрягти шестеро білих коней в карету і послати по кума Цвіркуна. Та ще наказав вирядити для охорони цілий полк солдатів, щоб часом по дорозі не трапилося з ним якогось лиха.
Під'їхала карета до хати, виліз із карети придворний і каже, що король прислав по кума Цвіркуна. Хай довго не розмірковує, а бере свою книжку та сідає мерщій у карету, бо в королівському дворі трапилось велике лихо, таке лихо, якому тільки він може зарадити.
Ох, і злякався ж кум Цвіркун! Позеленів, пополотнів і затремтів, як осиновий листок. Адже тепер виявиться його шахрайство!..
Почав він відбріхуватись – мовляв, що там він знає? Хіба ж цього досить буде для короля? Коли й це не допомогло, Цвіркун сказав, що загубив оту чарівну книжку.
– Робіть, що хочете,– каже придворний,– а мусите поїхати зі мною, бо король звелить відрубати мені голову.
Що міг удіяти бідолашний швець? Сумно попрощався він з дружиною і дітьми, наче перед смертю, бо думав, що вже не повернеться. Нарешті сів у королівську карету й поїхав. І до самісінького палацу не вимовив жодного слова.
Заїздять вони на королівське подвір’я, а король вже походжає там – чекає на нього.
– Добридень! Радий бачити таку вславлену людину в себе.
І зараз же розповів куму Цвіркуну про своє лихо:
– Тиждень тому найулюбленіший перстень королеви зник, наче крізь землю провалився. Майте на увазі, пане Цвіркун: якщо знайдете перстень, я дам вам за це шість возів золота.
А Цвіркун відповідає:
– Спробую; ваша величносте, хоч це й дуже важко. Навряд чи я знайду його.
І просить короля, щоб його зачинили на три дні в окремій кімнаті, бо йому треба спокійно поміркувати.
Погодився король. Ще б пак! Адже від цього залежала доля королеви!
Відвели кума Цвіркуна в найкращу кімнату, посадовили на лаву і принесли йому стільки страв та вина, що бідолаха не знав, за що братися спершу.
Минув день, а кум Цвіркун нічого не надумав. Та він і не збирався думати, бо все одно зробити нічого не міг. Минув і другий день, настав третій. Зажурився Цвіркун.
– Боже, змилуйся наді мною, грішним! – простогнав він.– Скоро оце райське життя скінчиться. Якщо не знайду персня, король накаже відрубати мені голову.
І вирішив він спробувати перед смертю, скільки смажених індиків зможе з’їсти за вечір. Увійшов слуга з першим індиком, а кум Цвіркун й каже собі голосно:
– Ось перший.
Слуга, почувши це слово, так злякався, що трохи не впав на порозі. Побіг на кухню і насилу промимрив:
– Ой, лишенько, ми загинули! Отой чарівник знає, що ми вкрали перстень.
А треба сказати, що саме слуга, кухар та кухарчук вкрали перстень королеви.
– Звідки ж це йому відомо? Що він сказав? – злякано спитав кухар.
– Коли я зайшов, він сказав: «Ось перший!»
Вирішили злодії перевірити все достеменно. Другого індика поніс сам кухар.
Ледве він став на порозі – кум Цвіркун знову голосно каже:
– Ось другий.
Злякався кухар ще дужче за слугу, поклав індика на стіл і вибіг з кімнати.
– Ой, лишенько, ми загинули! Він справді знає, що ми вкрали перстень королеви. Мені він сказав: «Ось другий».
– Чекайте! Що він мені скаже? – вихопився кухарчук і поніс третього індика.
А кум Цвіркун, побачив його та й каже собі голосно:
– Ось третій.
Кухарчук так злякався, що впустив миску. Впав він на коліна перед кумом Цвіркуном і з сльозами на очах розповів, як вони втрьох украли перстень королеви. Тут прибігли слуга з кухарем, теж упали на коліна й почали благати, щоб кум Цвіркун не казав нічого королю. Вони обіцяли йому по триста форинтів кожний.
Кум Цвіркун поміркував і вирішив, що непогано буде мати шість возів золота та ще й дев’ятсот форинтів.
Узяв він перстень і гроші, вигнав з кімнати трьох злодюг, поклав перстень у хлібний м’якуш, зробив з нього кульку і викинув за вікно індикам, що саме проходили попід вікнами.
Найбільший індик миттю схопив хліб і проковтнув.
А кум Цвіркун пішов до короля і каже:
– Ваша величносте, знайшовся перстень! Накажіть зарізати отого індика, і ви знайдете в його шлунку перстень королеви.
Зарізали індика, розпороли йому шлунок – і звідти справді випав перстень!
Побіг король із перснем до королеви:
– Ось він, дивися!
Зразу повеселішала королева, ніби рукою зняло з неї хворобу.
Кума Цвіркуна почали шанувати ще більш, слава його знову прокотилась по всьому світу.
Король наказав насипати шість возів золота, а кума Цвіркуна посадовив у свою карету та ще й вирядив з ним цілий полк солдатів, щоб його часом не пограбували.
їдуть вони собі. І ось придворний вирішив покепкувати з чарівника.
Вийшов з карети, спіймав у придорожній траві цвіркуна, затиснув його в кулак і каже:
– Ну, пане Цвіркун, якщо ви й справді такий всевидющий чоловік, скажіть, що в мене в руці?
Оце так заскочили кума Цвіркуна! Почухав він потилицю і сам собі каже:
– Ну, Цвіркуне, тепер тебе затисли в кулак!
– Їй-богу, правда! – вигукнув вражений придворний. – У мене в руці справді цвіркун. Тепер і я схиляю голову перед вашою мудрістю.
Він розтулив кулак, і звідти на траву вистрибнув цвіркун.
Нарешті приїхали додому, позносили все золото до хати. На те диво збіглося все село. Кум Цвіркун не шкодував золота й жменями роздавав його бідним людям. Найбільше, звичайно, віддав кравцеві.
Більше кум Цвіркун не ворожив ніколи. Даремно приходили до нього люди. Він відповідав усім однаково:
– Десь я загубив свою чарівну книжку.
Якби та книжка не загубилася, то й казка б не скінчилася.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цвіркун, угорська казка», після закриття браузера.