Читати книгу - "Хитра лисиця, угорська казка"

За дев'ятьма горами та сімома морями жила-була хитрюща лисиця. Якось їй закортіло поласувати домашньою птицею.

Взяла вона собі на спину порожній міх і подалася в село.

Ішла вона, довго ішла, озираючись на всі боки, аж поки надвечір дійшла до крайньої хати й постукала у вікно.

– Хто стукає у вікно в такий пізній час? – спитали із хати.

– Я лисиця, нещасна мандрівниця. Пустіть мене до хати переночувати, згляньтеся наді мною!

Господар і господиня, лагідні й добрі люди, пожаліли лисицю і впустили її до хати. Навіть нагодували. Лисиця подякувала господарям і вмостилася на лаві, а міх поклала під лаву.

Та перш ніж господарі полягали спати, хитра лисиця сказала:

– А чи не вештаються, бува, у ваших краях злодії? В моєму міхові під лавою – вгодований півень. Я боюся, щоб його не поцупили

– Спи спокійно, в моїй хаті ще ніколи нічого не пропадало! Не турбуйся,– відказав господар, а сам усміхнувся й подумав: «Яка дурна лисиця! Ніхто не чіпатиме її півня».

Коли вранці господарі прокинулися, лисиця загорлала:

– Ой-ой-ой! Вкрали мого вгодованого півня!

Господарі заспокоювали лисицю, запевняли, що ніхто не міг поцупити з міха півня. Він, певно, вибрався сам і заховався десь у хаті.

Обшукали вони хату раз, обшукали другий, але півня, звичайно, не знайшли.

Соромно стало господареві, що в його хаті вкрадено півня, та й лисицю шкода.

Що було робити господареві? Пішов він до курника, спіймав найбільшого півня та й віддав його лисиці, аби тільки вона замовкла і чимшвидше забралася геть.

Лисиця запхала півня в міх і чимдуж чкурнула до лісу.

Сіла вона на галявині й смачно поснідала отим півнем.

Надвечір хитра лисиця подалася до іншого села. Підійшла до крайньої хати й постукала у вікно. В цій хаті теж мешкали добрі люди, вони пустили лисицю переночувати.

Перед сном лисиця сказала:

– Люди щирі, люди добрі, у міхові в мене вгодована гуска. Чи не вкраде її хтось часом?

– Отакої! – вигукнув господар. – В моїй хаті ще ніколи нічого не пропадало!

На світанку, ще й роса не випала, лисиця зчинила галас:

– Ой-ой-ой! Вкрали мою вгодовану гуску!

Обшукали всю хату, але гуски, звичайно, не знайшли.

Соромно стало і цьому господареві, що в його хаті вкрадено гуску. Пішов він у сарай та й приніс лисиці найжирнішу гуску, аби тільки вона не ридала гіркими слізьми.

Лисиця зраділа, що знову перехитрувала господаря, запхала гуску в міх і чкурнула до лісу.

По дорозі вона разів із десять розв'язувала міх, аби переконатися, чи там гуска.

Третього вечора лисиця підійшла до крайньої хати третього села і знову постукала в вікно. Її пустили.

Перед сном лисиця мовила господареві:

– Я поклала під лаву міх. Дуже хвилююся, щоб його не вкрали, бо там – угодоване порося.

– Спи спокійно, лисичко,– відказав господар. – Хоч би що було в твоєму міхові в моїй хаті воно не пропаде.

Ледве дочекалася вона світанку й заголосила:

– Ой-ой-ой! Вкрали моє вгодоване порося!

Дарма заспокоювали, дарма вмовляли господарі лисицю – вона ще голосніше ридала: мовляв, яке ж гарне, яке товстеньке поросятко в неї вкрали!..

І цей господар пожалів лисицю та й віддав їй своє порося.

Лисиця сунула у міх порося і щодуху побігла до лісу. Зупинилася на зеленій галявині, розкрила міх та й почала милуватися поросятком. Вона була сита, тож вирішила, що з'їсть його згодом. Однак, лисиця була дуже пожадлива. Надумала вона видурити в людей цілу свиню.

Йшла лисиця, довго йшла з міхом на спині. Аж увечері підійшла до якогось села й знову постукала у вікно крайньої хати.

– А чи не вкрадуть тут мою вгодовану свиню? Вона – в міху під лавою,– сказала лисиця перед сном.

Глянув господар на міх і побачив, що туди не влізе вгодована свиня. Та він нічого не сказав, ліг собі спати і міцно заснув.

А лисиця вийшла на подвір'я і смачно повечеряла поросям.

Ледве засіріло, як вона зчинила галас:

– Ой-ой-ой! Вкрали мою вгодовану свиню!

Господар одразу зрозумів, що до чого. «Оце так хитра лисиця! Стривай, я тебе провчу!» – подумав він і сказав:

– Не голоси, лисичко, не ридай, бо розбудиш усе село і люди дізнаються, що в моїй хаті вкрали свиню. А я тобі замість однієї подарую двох угодованих свиней. Дай-но свій міх – я покладу туди свиней і міцно зав'яжу.

У господаря були два лютих пси. Запхав він отих псів у міх, міцно зав'язав мотузкою, покликав лисицю й піддав їй на спину міх із собаками.

Зігнувшись під ношею, лисиця почвалала до лісу.

Сонце підбилося високо в небі, коли лисиця, вкрай стомлена, доплентала до зеленої галявини. Сіла вона під могутнім дубом і почала розв'язувати міх, щоб глянути на свиней.

Тільки-но вона розв'язала міх, як звідти вистрибнули два лютих пси й кинулися на лисицю.

Перелякалася лисиця, помчала куди дивилися очі.

Пси якийсь час гналися за нею, а потім відстали. Вони повернулися до свого господаря, і той досхочу нагодував їх за те, що провчили лисицю.