Читати книгу - "Чесний вівчар, угорська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: угорська казка
- 241
- 0
- 04.08.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якось до короля Матяша приїхав у гості сусід-король. Привітались вони, як давні друзі. От гість і каже:
– Чув я, що у вас є вівця, яка дає золоту вовну.
Еге ж, – гордо відповів король Матяш, – в отарі є в мене одна золоторунна вівця. Є й вівчар, який ніколи не бреше.
А сусідній король на це:
– Не може такого бути! Ось я доведу, що він таки може збрехати.
– Та ні, – каже король Матяш, – такого не буде, він нізащо не брехатиме.
– Ось я доведу! Обдурю його так, що він і не схоче, а збреше.
Б’юсь об заклад, що він цього не зробить. Якщо програю – віддам половину свого королівства, – сказав король Матяш.
А я віддам половину свого королівства, якщо він не збреше, – відповів гість.
На цьому вони сказали один одному «на добраніч» і розійшлись.
От сусідній король перевдягнувся в селянське вбрання й пішов на хутір до вівчаря. Привітався з ним, а вівчар і відповідає:
– Добривечір, ваша величносте!
– Звідки ж ти мене знаєш? – здивувався король.
– По розмові впізнав, що ви король, – відповів вівчар.
Король, не довго думаючи, каже:
– Дам тобі цілу купу грошей та ще й шестеро коней, тільки віддай мені золоторунну вівцю.
– 0 ні, – відповів вівчар, – не віддам нізащо, бо мій король мене повісить.
Тоді король пообіцяв ще більше грошей, але вівчар і на це не пристав.
Прийшов король додому й засмутився, що не зміг придбати золоторунну вівцю. Побачила дочка, що він сумний, та й каже:
– Не бідкайтесь, батечку, ось я піду до того вівчаря і обдурю його.
І пішла. А з собою взяла ящик золота й пляшку вина. Завела з вівчарем розмову, почастувала вином. Вівчар так розвеселився, що обіцяв віддати королівській дочці золоторунну вівцю, якщо вона вийде за нього заміж. Довго вагалася королівська дочка, та нарешті погодилась. А тоді й каже вівчареві:
– Злупи шкуру з вівці, м’ясо з’їж, а шкуру віддай мені!
Вівчар так і зробив. Дівчина понесла батькові золоторунну шкуру. Зрадів старий король, що дочка зуміла обдурити вівчаря.
Настав ранок. Тяжко зажурився вівчар. Що ж йому казати, коли король спитає про золоторунну вівцю?
Сумний вирушив він до королівського палацу. Дорогою кілька разів повторив, що має розповісти королю. Встромив палицю в мишачу нірку, зверху настромив свій капелюх, задкуючи, відійшов на кілька кроків і попрямував назустріч капелюхові. А тоді, змінивши голос, почав:
– Що нового на хуторі?
– Та нічого, тільки золоторунної вівці немає. Її з’їв вовк.
Сказав ці слова й сам злякався.
– Брешеш, – каже далі голосом короля, – бо вовк разом з нею роздер би й інших.
Тоді вівчар витяг палицю з нірки, надів капелюха й пішов далі.
Знову побачив мишачу нірку. Знову почав:
– Що нового на хуторі?
– Золоторунна вівця втонула в колодязі.
– Брешеш, а інші чом не втонули?
Вівчар знову висмикнув свою палицю і з важкою думкою почимчикував до королівського палацу. Натрапив він і на третю нірку. Повторив те саме:
– Що нового на хуторі?
– Вкрали золоторунну вівцю.
– Брешеш, бо тоді покрали б і інших!
Після цього вівчар замовк і більш не казав нічого. Взяв капелюха й палицю і пішов просто до короля Матяша. За столом сидів з дочкою і сусідній король. Нетерпеливо чекали вони, що брехатиме вівчар.
– Що нового на хуторі? – спитав король Матяш.
– Нічого такого, тільки те, що я виміняв золоторунну вівцю на чорну та вродливу!
– Ну, то принеси ж її сюди! – радісно вигукнув король Матяш.
– Ось вона, сидить поруч з вами! – відповідає вівчар.
– Ура! Правду сказав! – вигукнув король Матяш.– За це дарую тобі половину королівства, яке віддасть мені сусід.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чесний вівчар, угорська казка», після закриття браузера.