Читати книгу - "Жолудник і Моховик, угорська казка"

Було то десь, а де – я й сам не відаю, але стояли у двох різних сторонах два гусарські полки. І з обох полків вигнали по одному гусару за лінощі та крутійство. Не було в тих двох гусарів ні батьківщини, ні дому. Тому кожен із них пішов світ за очі, аби лиш подалі од полку.

Обидва гусари в один день прийшли до великого міста і попали саме на ярмарок. Тинялися вони серед людей, але нічого не купували й не продавали, бо не було в них грошей, щоб купити щось, не було нічого, щоб і продавати.

І кожен із них почав сушити собі голову тим, як роздобути хоч трохи грошей. А що обоє були ледачі, то навіть і не подумали про те, як би ті гроші заробити чесною працею.

І придумали вони, як роздобути грошей шахрайством і облудою.

Перший гусар подався в ліс, назбирав повнісінький міх жолудів і повернувся на ярмарок, щоб продати їх замість горіхів.

Другий гусар теж пішов у ліс, назбирав повний міх моху й повернувся на ярмарок, щоб продати його замість овечого руна.

Довго стояли вони, пропонуючи свій товар, але покупців так і не знайшлося.

Сонце вже високо піднялося на небі, коли гусари зустрілися. Той, що продавав жолуді, спитав того, що продавав мох:

– Що ти продаєш?

– Горіхи. А ти?

– Овече руно, але ніхто не купує.

– Ну що ж, поміняймося товарами,– запропонував перший.

Обмінялися вони міхами та й розійшлися в різні боки, гадаючи, що

обдурили один одного. Ледь живі від утоми, прибігли вони в різні кінці лісу й почали квапливо розв’язувати міхи. А коли побачили, що там, збагнули, що ошукали один одного.

Побігли вони назад на ярмарок і зустрілися ненароком біля глибокого колодязя!

– Оце так! Бачу, що ми з тобою – два чоботи до пари,– сказав Жолудник.– Нумо разом обдурювати людей! Так нам буде багато легше.

Моховик залюбки погодився.

Вдарили вони по руках та й почали мізкувати, як би то прожити так, аби нічого не робити.

Пішли вони знов до лісу. Йшли, йшли звивистою стежкою, аж поки на глухій галявині побачили хатину. А в тій хатині жила відьма, дуже підступна й хитра.

Відчинили Жолудник і Моховик двері й питають:

– Чи не знайдеться в цій хаті роботи для нас?

– Чом би й ні? – відповідає відьма.– Знайдеться. Є в мене одна- єдина корова, яку щодня треба виганяти на пасовисько та прибирати за нею корівник. Три дні – в мене за рік. Якщо сумлінно працюватимете, заробите кожен по десятку золотих.

Зраділи Жолудник і Моховик. Ще б пак! Адже з однією коровою не так уже й багато мороки, а за три дні можна заробити десять золотих.,.

Між собою вони домовилися, що Жолудник виганятиме корову на пасовисько, а Моховик прибиратиме в корівнику.

Вранці Жолудник добряче поснідав, поклав у торбину хліба, сала, свіжих огірків, люльку з тютюном, прив’язав за спину ослінчик – поки корова пастиметься, він сяде й буде спокійно смоктати люльку.

Моховик теж не хотів перетруджуватися. Гадав, що швиденько прибере в корівнику і весь день лежатиме під тінню високого дуба.

Повів Жолудник корову на пасовисько. Та тільки-но вона вийшла за ворота, помчала, мов скажена. Жолудник – за нею. Коли він наздогнав корову, вона зупинилася й почала пастися.

Тільки-но Жолудник зручно вмостився на ослінчику й зібрався закурити люльку, корова задерла хвоста і знову помчала.

І так було весь день. Жолудник бігав за коровою і не мав часу не те що закурити люльку, а й з’їсти шматок хліба. Повернувся додому ледве живий.

В Моховика справи були не кращі. Почав він уранці викидати з корівника гній. Та диво дивне! Одну лопату викине, а на тім місці виростає ціла купа гною. Аж надвечір купа перестала рости. Впорався Моховик із роботою лише тоді, коли Жолудник пригнав додому корову. Моховик хутко помився і пішов назустріч Жолуднику.

– Як твої справи, чи добре відпочив? – спитав він.

– Чудово, друже,– відповів Жолудник.– Вигнав я корову на пасовисько, де росте густа соковита трава, сів на ослінчик і весь день наминав хліб із салом, пив молоко та курив люльку. Ох, як гарно я відпочив! Ну а ти? Що ти робив?

– Я вранці вичистив корівник від гною, полежав трохи, попоїв, знову відпочив. Пообідав і чекаю на тебе. Оце щойно прокинувся... Слухай, хай завтра я пожену корову на пасовисько, а ти залишайся вдома й відпочивай,– сказав Моховик.

Обоє зраділи, що обдурили один одного і, звичайно, охоче погодились помінятися роботою.

Вранці, ще й сонце не зійшло, Моховик розбудив Жолудника, попросив у нього ослінчик, та люльку і повів корову на пасовисько.

І він весь день пробігав за коровою, так само, як учора Жолудник.

А Жолудник заходився завзято викидати з корівника гній, щоб якомога швидше піти полежати під тінистим дубом і відпочити від учорашньої біганини.

Та до самого вечора не довелося йому навіть присісти.

Страшенно розгнівалися Жолудник і Моховик один на одного.

Коли Моховик увечері пригнав корову додому, Жолудник накинувся на нього:

– Чому ти не сказав, що гній треба викидати весь день, не присідаючи?!

– А ти чому не сказав, що за коровою весь день треба бігати, теж не присідаючи? – і собі спитав Моховик.

Почали вони думати-гадати, чому з ними така приключка вийшла. Нарешті здогадалися, що хазяйка їхня – відьма, а корова і гній – зачаровані дияволи. І вирішили вони не чекати кінця служби, а втекти на третій день удосвіта.

Відьма підслухала розмову Жолудника й Моховика і вирішила провчити їх.

Підвелися рано-вранці колишні гусари і пішли до хазяйки по розрахунок.

– Та ви ж не працювали третій день,– сказала відьми.– Проте я не затримуватиму вас. Тільки замість десяти золотих одержите десять срібняків. Почекайте, я зараз повернуся.

Відьма вийшла на подвір’я та й полізла у якусь яму.

Жолудник і Моховик відштовхуючи один одного, підбігли до вікна, щоб побачити, куди полізла відьма по гроші. Хіба могли вони знати, що гроші вже давно у відьми в кишені, а в яму вона полізла тільки тому, щоб обдурити їх?

Розплатилася відьма з колишніми гусарами, і вони почимчикували до міста. Не пройшли й половини шляху, як надумали повернутися до відьминої хати, сховатися в кущах, а вночі залізти в яму і набрати повен міх монет.

В одному селі випросили вони міх, довгу мотузку, потім прийшли до відьминої хати, сховалися в кущах і стали нетерпеливо дожидатися ночі.

Тільки-но стемніло, вони вибрались з кущів, перелізли через тин, підійшли до ями і почали сперечатися, кому лізти першому.

– Лізь ти,– каже Жолудник Моховикові, – ти худий, і тебе легше буде витягати з ями. Обв’яжися мотузкою, я тебе спущу.

І Моховик поліз у яму.

В ямі, крім різного мотлоху та сміття, нічого не було.

Моховик ступив крок – і вдарився лобом об щось тверде, ступив назад – і впав у якусь багнюку. Нахилився вліво – намацав рукою старий кожух, нахилився вправо – рука торкнулася іржавого чавуна.

Збагнув Моховик, що попав у смітник.

А Жолудник щомиті питає, стоячи над ямою:

– Чи знайшов гроші? Чи багато їх там? Чи тягти вже отой мішок?

Та Моховик боявся признатися, що то не скарбниця, а звичайна

яма на сміття. Він був певен, що Жолудник розгнівається і залишить його на дні ями. Тож і відповів, що міх незабаром наповниться грішми. А сам хутко заліз у нього, вмостився якнайзручніше й гукнув:

– Тягни!

Жолудник витяг міх, одв’язав мотузку, завдав його собі на плечі й помчав до міста, навіть не подумавши про те щоб витягти Моховика з ями.

До самого світанку ніс він на спині важкий міх, стогнав, кректав, прів, але ніс. Коли підходив до міста, вже світало.

Аж тут Моховик обізвався з міха:

– Годі вже мене нести, далі вже й сам піду!

Злякався Жолудник, кинув міх на землю, і Моховик виліз звідти.

Глянули вони один на одного – і стало їм соромно.

І вирішили вони заробляти на прожиття сумлінною, чесною працею.

Почали вони працювати. Добре працювали, і люди стали їх поважати.

А згодом повернулися вони кожен до свого гусарського полку й хоробро билися з ворогами батьківщини.