Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Дванадцять місяців (12 місяців) 📚 - Українською

Читати книгу - "Дванадцять місяців (12 місяців)"

1 868
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дванадцять місяців (12 місяців)" автора Самуїл Маршак. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Дванадцять місяців (12 місяців)» була написана автором - Самуїл Маршак, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Дванадцять місяців (12 місяців)" в соціальних мережах: 

Казка «Дванадцять місяців» Самуїла Маршака – класика радянської дитячої літератури. Ця історія має всі канонічні атрибути, щоб вважатись казкою, зокрема дівчинку, що потерпає від мачухи, та фантастичний елемент в формі тих самих дванадцяти місяців, які зустрічають дівчинку в лісі. Першоосновою казки є народна творчість, а Маршак лиш доповнив її та зробив з цього красиву та повчальну історію. Чимось ця казка схожа на Попелюшку, проте головною відмінністю є слов’янський колорит та стиль письменника.

Сюжет розпочинається з того, що головна героїня потерпає від знущань своєї мачухи та її доньки, з якою вона теж не в гарних стосунках. Не бажаючи це терпіти далі, вона втікає з дому, не дивлячись на те, що на дворі стоїть зима. Вона втікає до лісу, де вже мала б замерзнути, але до неї приходять духи природи в обличчі тих самих місяців. До речі, читати онлайн казку «Дванадцять місяців» Самуїла Маршака українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.

Саме на образах цих місяців значною мірою зупиняється автор, відводячи значну частину розповіді їх опису. Всі вони різні, хтось морозний та холодний – зимні місяці, а хто сяє барвами та красою листя – літні. Всі вони дарують дівчинці щось від себе, щось, що їх символізує. Тим самим автор дає зрозуміти читачеві всю красу природи та її щедрість по відношенню до людини.

Скачати казку «Дванадцять місяців» Самуїла Маршака можна безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.

“Дванадцять місяців” – драматична казка радянського письменника Самуїла Маршака, написана в 1942-1943 роках для МХАТу. Поставлена ​​у Московському театрі юного глядача у 1947 році, у МХАТі у 1948 році. П’єса складається з чотирьох дій та восьми картин.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
12 місяців Самуїл Маршак Дійові особи Баба. Дочка. Пасербиця. Королева — дівчинка чотирнадцяти — п’ятнадцяти років, ровесниця пасербиці. Гофмейстерина1 — висока худа стара діва. Учитель королеви — професор арифметики й краснопису. Канцлер2. Начальник королівської варти. Королівський прокурор. Посол Західної держави. Посол Східної держави. Головний садівник. Старий солдат. Заєць і білки. Дванадцять місяців. Глашатаї. Дія перша Картина перша Зимовий ліс. Затишна галявинка. Ніким не займаний сніг лежить заметами, вкриває дерева пухнастими шапками. Дуже тихо. Кілька хвилин на сцені порожньо, немовби мертво. Потім сонячний промінь перебігає по снігу й освітлює крука на сосні, білку, що примостилася біля дупла. Чути шурхіт, хлопання крил, хрускіт сухого дерева. Ліс оживає. [...] На галяву вибігає заєць. На гілках поруч з білкою з’являється ще одна. Заєць (плескаючи лапкою об лапку). Холодно, холодно, холодно! Від морозу дух переймає, лапи на бігу до снігу примерзають. Злазьте, білочки, із дуба, Нум гуляти в горюдуба4, Сонечко гукать, Весну закликать! Білка. Гаразд, зайче! Кому першому горіти? Заєць. Кому припаде. Полічимося. Косий, косий, Не ходи босий, А ходи взутий, Лапочки закутай. Коли взуєш чобітки, Не знайдуть тебе вовки, Не знайде тебе ведмідь. Випада — тобі горіть! 1 — а і 2 — а білки. Лови, зайче! Не впіймаєш! (Побігли.) Білки мчать по снігу, заєць за ними. Тим часом на галявину виходить дівчина — пасербиця. На ній велика подерта хустка, стара кофтина, стоптані черевики, грубі рукавиці. Вона тягне за собою санчата, за поясом у неї невеличка сокира. Дівчина спиняється між двома деревами і дивиться на зайця та білок. Ті так захопилися грою, що й не помічають її. Білки з розгону стрибають на дерево. Заєць. Ви куди, куди? Так не можна, це нечесно! Я з вами більш не гуляю. Білки. А ти, зайче, стрибни, стрибни! Хвостом махни — та й на гілку! Заєць. (пробує стрибнути, жалісно). Та в мене ж хвіст куций! Білки сміються. Дівчина теж. Заєць та білки озираються на неї і зникають. Пасербиця. Ой, не можу! До чого смішно! Хвіст, каже, в мене куций! Якби своїми вухами не чула, не повірила б! (Сміється.) На галявину виходить солдат. За поясом в нього велика сокира. Він теж тягне за собою санки. Солдат — вусатий, бувалий, немолодий. Солдат. Здорова була, красуне! Ти з чого це так радієш? Пасербиця сміється ще дзвінкіше. Солдат, на неї дивлячись, теж посміхається. З чого це тебе так сміх розбирає? Може, і я посміюся з тобою разом. Пасербиця. Та ви не повірите! Тут заєць з білками в горюдуба гуляв! Він за ними, а вони від нього — по снігу та на дерево. Та ще й дражняться. Солдат. Оце так по-нашому й говорять? Скажіть на милість! Пасербиця. Ось ви мені й не вірите! Солдат. Як же не вірити? День нині такий — старому рокові кінець, новому — початок. А я ще від діда свого чував, ніби його дід йому розповідав, що в такий день усяке на світі буває! Казав мій дід, що саме в переддень Нового року довелось його дідові з усіма дванадцятьма місяцями зустрітися. Щира правда! Увесь рік старий зразу побачив – і зиму, і літо, і весну, і осінь. На все життя запам’ятав, синові розповів і внукам розповісти наказав. Пасербиця. Як це можна, щоб зима з літом і весна з осінню зійшлись! Солдат. Ну, що знаю, те й кажу, а чого не знаю — про те мовчу. А ти чого сюди в такий мороз забрела? Мене начальство відрядило, а тебе хто? Пасербиця. І я не своєю волею прийшла. Солдат. У наймах ти, чи що? Пасербиця. Ні, вдома живу. Солдат. Та як же тебе мати відпустила? Пасербиця. Мати не відпустила б, а от мачуха наказала хмизу набрати. Солдат. Значить, ти сирітка? Отож то й амуніція в тебе другого строку. Наскрізь продуває. Я тобі допоможу, а тоді вже за своє діло візьмусь. Пасербиця й солдат разом збирають хмиз і складають його на санчата. Пасербиця. А яке ж у вас діло? Солдат. Ялинку мені треба зрубати найкращу в лісі. Для самої королеви. Завтра в нас гостей повен палац буде. Отож і треба нам усіх здивувати. Пасербиця. А що ж у вас на цю ялинку повісять? Солдат. Що всі вішають, те й у нас буде. Всякі іграшки, хлопавки та брязкальця. Тільки в інших всі ці прикраси з паперу золотого та зі скла, а в нас із щирого золота й діамантів. В інших зайчики ватяні, а в нас — з атласу. Пасербиця. Невже королева ще з ляльками бавиться? Солдат. А чого б їй не бавитись? Вона хоч і королева, а не старша за тебе. Пасербиця. Та я давно вже не бавлюсь. Солдат. Ну, тобі, видать, ніколи, а в неї часу вистачить. Над нею ж ніякого начальства нема. Як померли її батьки — король з королевою, — так і зосталась вона повною господинею і собі, й людям. Пасербиця. Значить, і королева у нас сирітка? Солдат. Виходить, що сирітка. Пасербиця. Шкода її! Солдат. Авжеж шкода! Нема кому повчити її, довести до пуття, до розуму. Ну, твоє діло зроблено. Хмизу на тиждень вистачить. А тепер пора й мені за своє діло братись, ялиночку шукати, а то дістанеться мені від нашої сирітки. Вона в нас жартів не любить. Пасербиця. От і мачуха в мене така... І сестриця в неї вдалася... Хоч що зробиш — нічим їм не догодиш, хоч як повернешся — все не в той бік... Солдат. Почекай, не вік тобі терпіти. Доживеш і до хорошого життя. Пасербиця. Спасибі за слово ласкаве і за хмиз спасибі. Швидко я сьогодні впоралась. От я вам зараз ялиночку одну покажу. Чи не підійде вам? Солдат. Що ж, покажи. Ти, видать, у лісі, як удома. Пасербиця і солдат зникають у хащах. На галяву виходять два високі діди — Січень — місяць і Грудень — місяць. Січень — у білій шубі й шапці. Грудень — у білій шубі з чорними смугами і в білій шапці з чорною облямівкою. Грудень. Ось, брате, приймай господу. Нібито все в мене гаразд. Снігу нині досить: берізкам до пояса, соснам — по коліна. Січень. Дякую, брате. Видать, ти добре попрацював. А тепер пора нам до нашого свята приготуватись — сніг у лісі поновити, віти посріблити. Грудень. А чи не зарано ще? Та ось і санчата чиїсь стоять — значить, люди по лісі бродять. Закидаєш стежки снігом, їм звідси й не вибратись. Січень. А ти полегесеньку починай. Дмухни вітром, помети віхолою, гості й здогадаються, що додому час. Грудень. Що ж, почнемо помалесеньку. Вірнії слуги, — Сніговії хуги! Всі дороги заметіть, В ліс нікого не пустіть! Починається віхола. Крізь снігову завісу майже не видно дідів у білих шубах і шапках. На галявину повертаються пасербиця і солдат. Вони грузнуть у заметах, затуляють обличчя од вітру. Удвох вони несуть ялинку. Солдат. Віхола яка розгулялася, — прямо кажучи, новорічна! Не видно нічого. Ось
1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять місяців (12 місяців)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дванадцять місяців (12 місяців)"