Читати книгу - "Як мавпи діставали з криниці місяць, китайська казка"

У лісі, на схилі гори, жила ватага мавп. Одного місячного вечора спустилися вони до підніжжя, щоб удосталь погратись на великій галявині. Бігають собі поміж деревами та кущами, стрибають, з цікавістю розглядають усе довкола...

Одне маленьке мавпеня видряпалося на дерево і побачило внизу під собою криницю. Хутко спустилося воно на цямрину і зазирнуло всередину. Ой лишечко! Там на самому дні сяяв повноликий місяць. Злякалося мавпеня: адже коли місяць потоне, то в лісі стане зовсім темно. Щодуху кинулося воно до ватаги.

– Біда! Біда! – гукало мавпеня. – Місяць упав у криницю!

Велика мавпа підбігла до криниці і зазирнула всередину. Ясне коло місяця справді виблискувало на дні.

Скликала вона всю ватагу й каже:

– Справа кепська! Місяць упав у криницю. Треба якось дістати його звідти, поки він не потонув.

– Лізьмо на дерево! – запропонувало мавпеня. – Почіпляємося одне за одного і довгим ланцюгом спустимося прямо в криницю. Так і витягнемо його звідти.

Порадилися мавпи і вирішили, що пропозиція слушна. Позалазили на дерево. Одна мавпа міцно вхопилася задніми лапами за гілляку, що простяглася над криницею, і повисла вниз головою. До неї причепилася інша мавпа, взявшись своїми задніми лапами за передні старої. Так, тримаючись одна за одну, мавпи повисли довгою вервечкою над криницею. Останнім у цьому довгому ланцюгу було мавпеня.

– Чудово! – закричало воно з криниці. – Зараз дістану!

Спустило передні лани вниз, та замість місяця вони зачерпнули повну пригорщу води. У криниці колами пішли хвилі. Місяць розпався на дрібні цятки і розплився в усі боки.

– Ой лишечко! Місяць порвався! – заголосило мавпеня.

Велика мавпа почула це і сердито мовила:

- Оце так помічники! Навіть такої дрібниці не здатні зробити! Порвали на шматки місяць! Що ж нам тепер робити?

Невдовзі в криниці хвилі уляглися, і ясне коло місяця знову опинилося на своєму місці.

– Не хвилюйтеся,– зраділо мавпеня. – Місяць знову цілий.

Воно ще раз простягло лапи вниз, та й цього разу в жмені замість місяця була вода, а світле коло розділилося на кілька світлих плям. Лапи мавпеняти ще кілька разів пірнали у воду, щоб виловити хоч уламки місяця, та надаремно.

Що ж мені робити? – запхикало в розпачі мавпеня.– Тільки торкнешся цього місяця, а він враз розпадається. Ніяк його в руки не візьмеш.

– Доки ми висітимемо? Вже лапи болять! – почали ремствувати інші мавпи.

Велика мавпа задерла голову й глянула на небо. Звідти до неї усміхався ясний повний місяць.

- Погляньте! – звернулася вона до всієї ватаги. – Місяць спокійнісінько висить собі на небі, а там, у криниці, певно, його відображення. Вилазьте, дурні, мерщій сюди!

Усі мавпи послухали її і хутко повилазили з криниці. Потім посідали на розлогому гіллі і, весело сміючись, позирали на ясне коло повного місяця.