Читати книгу - "Легкий хліб, білоруська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: білоруська казка
- 199
- 0
- 28.08.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Носив у лузі косар. Стомився і сів під кущем відпочити. Узяв торбинку, розв’язав і заходився їсти.
Виходить з лісу голодний вовк. Бачить – косар під кущем сидить і щось їсть.
Надходить до нього вовк.
– Ти що їси, чоловіче?
– Хліб,– відказує косар.
– А смачний він?
– Ще б пак!
– Дай мені покуштувати.
– Будь ласка!
Одломив косар шматок хліба і дав вовкові.
Сподобався вовкові хліб. Він і каже:
– Хотів би я щодня хліб їсти, але де мені його брати? Порадь, чоловіче!
– Добре,– каже косар,– навчу тебе, де і як хліб брати.
І почав він учити вовка:
– Спершу треба землю зорати...
– Тоді й хліб буде?
– Ні, братику, стривай. Потім треба землю заборонувати...
– І можна хліб їсти? – замахав вовк хвостом.
– Що ти, зажди ще. Раніше жито посіяти...
– Тоді буде хліб?
– Ні ще. Дочекайся, доки жито зійде, холодну зиму перезимує, навесні виросте, потім закрасує, потім почне наливати зернятка, потім достигати...
– Ох,– зітхнув вовк,– дуже ж довго чекати. Але тепер я вже наїмся хліба досхочу!
– Де там наїсися! – перебиває косар. – Рано ще. Спершу достигле жито треба зжати, потім у снопи пов’язати, снопи ці в копи поставити. Вітер їх провіє, сонечко просушить, тоді вези їх на тік...
– І хліб їстиму?
– Який нетерплячий! Спершу треба снопи обмолотити, зерно в мішок зібрати, мішки до млина завезти та борошна намолоти...
– І все?
– Ні, не все. Борошно треба замісити у діжі й чекати, поки тісто підійде, тоді в гарячу піч садити.
– І спечеться хліб?
– Еге ж, спечеться хліб. Отоді й наїсися його, скінчив косар науку.
Задумався вовк, потім почухав лапою потилицю й каже:
– Ні, ця робота дуже марудна й тяжка. Краще порадь мені, чоловіче, як легше їжу добувати.
– Ну що ж, – каже косар, – якщо не хочеш тяжкого хліба їсти, пораджу тобі легкий. Йди на вигін, там кінь пасеться.
Пішов вовк на вигін. Побачив коня.
– Коню, коню! Я тебе з’їм.
– Гуси, гуси! Я вас з’їм.
– Що ж,– каже кінь,– їж. Тільки спершу зніми з моїх ніг підкови, щоб не поламати тобі зуби об них.
– Ай справді,– погодився вовк.
Нагнувся він підкови знімати, а кінь як ударить його копитом у зуби...
Перекинувся вовк і ну тікати.
Прибіг до річки. Бачить – на березі гуси пасуться. «Чи не з’їсти мені їх?» – думає. Потім і каже:
– Що ж,– відказують гуси,– їж. Але спочатку зроби нам одну послугу перед смертю.
– Яку? – питає вовк.
– Поспівай нам, а ми послухаємо.
– Це можна. Співати я мастак.
Сів вовк і давай співати. А гуси крилами – мах, мах! Знялися й полетіли.
Провів вовк гусей очима і пішов далі ні з чим. Йде та й лає себе найгіршими словами: «Чи не дурень я, га? Нащо я погодився співати гусям? Ну, тепер кого не зустріну з’їм!» Тільки він так подумав, коли бачить – плентається дорогою старий дід. Вовк підбіг до нього.
– ДМУ, Діду! Я тебе з’їм.
– Чого так квапитись! – каже дід.– Давай спершу табаки понюхаємо.
– А смачна вона?
– Спробуй, то знатимеш.
– Давай!
Вийняв дід із кишені капшук з табакою, сам понюхав і вовкові дав.
Як нюхнув вовк з усієї сили, то цілий капшук тютюну вдихнув у себе. А потім як почав чхати на весь ліс... Нічого од сліз не бачить, усе чхає. Так із годину чхав, поки всю табаку не вичхав. Оглянувся потім, а діда й сліду нема.
Пішов вовк далі. Йде він, іде, коли бачить – на полі отара овець пасеться, а пастух спить. Нагледів вовк в отарі найбільшого барана, схопив його й каже:
– Баране, баране! Я тебе з’їм.
– Що ж,– каже баран,– така моя доля. Але щоб не мучитись мені довго та й тобі щоб не ламати зубів об мої старі кістки, стань краще онде край того видолинка і роззяв рота, а я зійду на пагорок, розженуся і сам ускочу тобі в рота.
– Спасибі за пораду,– сказав вовк.– Так і зробимо.
Став він край видолинка, роззявив рота і чекає. А баран
вибіг на пагорок, розігнався та – трах! – рогами вовка в голову. Аж іскри посипалися в того з очей, світ йому затьмарився.
Очухався вовк, повертів головою та й гомонить сам до себе:
Цікаво: з’їв я його чи ні?
А тим часом косар кінчив роботу та йде додому. Почув він вовкові слова і каже:
– З’їсти то не з’їв, а легкого хліба спробував.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легкий хліб, білоруська казка», після закриття браузера.