Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"

Я сиділа на страшенно незручній лаві біля кабінету ректора. З якого це дива, йому взагалі мене викликати?

Навряд чи це пов'язано з навчанням. Всі іспити я склала на відмінно. От-от почнеться літо й мені вже підібрали місце практики.

Нічого захопливого, як на мене – перебирати папери в магічній канцелярії та ляпати печатки. Утім, навіть це, велике досягнення для дівчини, яка не є спадковою магинею.

Так, я проста людина, нічим не краща і не гірша за інших, проте, коли мені виповнилося двадцять два роки в мене прокинувся магічний дар. Хтозна-чому? В нашому світі це рідкість, здебільшого, магію наслідують.

Що ще може бути? Можливо, книжку не повернула до бібліотеки? Тоді б мені просто прийшло нагадування.

Глянула на секретарку, яка старанно перекладала документи з одного кінця столу на інший, імітуючи абсолютну зайнятість. Та мене не проведеш! Я бачила, як вона сховала любовний роман у шухляду, тільки-но я зайшла до приймальні.

Я прочистила горло:

– Вибачте пані Розанно, а довго мені ще тут сидіти?

Вона відірвала очі від столу, і проговорила високим тонким голосом:

– Скільки потрібно, шановна моя панночко, скільки потрібно. Ви ж знаєте – ректор дуже зайнятий, тож чекайте! – і повернулася до свого захопливого заняття.

Я скрипнула зубами.

Двері приймальні відкрились. У приміщення пружною ходою увійшов високий, стрункий блондин. Мені одразу закортіло вистрибнути з вікна, незважаючи на те, що це був третій поверх.

Я знала цього білоголового, а точніше білоокого. Так, так! Такого не забудеш! Правильні риси обличчя, повні губи. Його б можна було вважати гарним, якби не одне але.

Уявіть собі звичайні очі, а от замість кольорової райдужки абсолютна білизна, тільки чорний лімб і зіниці. Таке буває виключно в ельфів, як мені пояснила моя подруга Еллі.

Чим сильніший в ельфа дар – тим біліша райдужка.

Він глянув на мене і я ніби перенеслась на пів року назад. На шкірі виступили сироти. Знов відчула холод, біль і запах металу.

Я вже майже витравила ці спогади з пам'яті. Спогади про те, як мене викрав маг – мегаломаніяк, качав з мене магію, добре хоч, не вбив! Моїй однокурсниці Діані так не пощастило, вона не вижила, а Меггі зосталася без магії.

Про те, як мене тримали в полоні, я нічого не пам'ятаю, та це не зупинило цю бліду міль від того, щоб колупатись в моїй голові. Цей Льє, якщо я правильно запам'ятала його ім'я, був впевнений, що зможе витрясти з мене якусь інформацію.

Ельфи дуже сильні ментальні маги, з легкістю можуть заставити людину або мага зробити будь-що. Зчитують спогади й відчувають ментальні хвилі.

Під час допиту, я чесно кажучи, схилялась до того, що краще б мене ще раз викрав той божевільний, аніж дивитися у ці білі очища і відчувати, як нутрощі стягує вузлом.

– Ви чините сильний супротив, – казав білоокий тихим приємним голосом – розслабтеся, дозвольте мені побачити, те що бачили ви.

Як пригадую, аж руки труситися починають! Добре, що в нього так нічого й не вийшло, і від мене відчепилися.

Пані Розанна аж підскочила на своєму стільці. Швиденько поправивши зачіску, вона пробекала найпривітнішим тоном:

– О, пане Бальмон! Доброго дня! Ректор на вас чекає, я зараз йому скажу!

Я стиснула кулаки від такого нахабства і вже хотіла щось сказати, коли заговорив блідий:

– Дякую вам шановна пані, та я почекаю. Бачу, що тут на ректора вже очікують, – він ковзнув поглядом по моєму лицю, звузивши очі – пані Флоро …Флоро Кіллі, чи не так? Приємно вас знову бачити, вам дуже личить ця сукня!

Приємно бачити?! Сукня?! Як він взагалі пригадав мене?

Шкода, що не можна стати невидимкою. Чи може, він збиткується з мене? Цій сукні вже років сто, із темно-синьої, вона давно перетворилася на незрозуміло-блакитну, до того ж, мені довелося розширити її магією, тож іноді – це помітно.

В мене почали горіти щоки від сорому.

– Добрий день, пане головний слідчий! – це єдине, що я добре запам'ятала про нього. Його посаду.

Я не збиралася дякувати за сумнівний комплімент. Хто взагалі робить компліменти незнайомій дівчині?

Він уважно роздивлявся моє лице. Тільки не знову!

– Перестань на мене витріщатися! – закричала подумки.

– Тож панночки, якщо ви не проти, я почекаю доки ректор прийме пані Флору.

Секретарка розтягнула губи у догідливій посмішці, підскочила зі стільця й понеслася до кабінету начальника.

Ельф сів поряд зі мною. Ще цього не вистачало! Не міг сісти на сусідню лаву?!

– Ви занадто напружені, пані Флоро, я не збираюся робити вам нічого поганого. – проказав ввічливим тоном.

Та щоб ти скис!

– Я ні про що таке і не думала! – відповіла роздратовано.

– Правда? – він перевів свої жахливі очі на мої, все ще стиснуті в кулаки, руки.

Я й сама не помітила, що вчепилася в сукню так, що аж пальці побіліли.

– Яке вам діло? – вибухнула – І взагалі, ви могли б сісти подалі від мене?

Вийшло грубо, та мені було все одно.

Він встав і всівся навпроти. Стало тільки гірше.

– Вибачте, якщо потурбував вас, та я завжди думав, що сидіти на іншому кінці лави від молодих вразливих панночок не заборонено законом.

Точно! Він просто знущається з мене!

На щастя, повернулась пані Розанна і запропонувала мені зайти.

Я ще ані разу не була в кабінеті ректора, тож, мене неабияк вразила показна розкіш, що панувала навкруги.

Меблі з магічного дерева! Бачила такі тільки на картинках у журналах. Висока стеля прикрашена світильниками у вигляді Кригів – це такі крилаті коні. Панорамне вікно на всю стіну – одним словом кричуще!

Цікаво, це взагалі законно?

В тому підвалі, який академія виділила моєму факультету в деяких місцях штукатурка облупилася, а тут, ти диви, шовкові шпалери!

Мене аж перекосило від злості. Сьогодні точно не мій день.

Ректор – маленький, товстий бородатий чоловік, на вигляд йому можна було б дати років сто, та думаю, насправді він старший, уважно роздивлявся мене чіпкими чорними очима. Звали його Ольвін Готьє, маг-абсолютник, військовий у відставці.