Читати книгу - "Іван – селянський син і чудо-юдо, російська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: російська казка
- 209
- 0
- 12.09.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У якомусь царстві, в далекому державстві жили собі дід та баба, і було у них три сини. Молодшого звали Іваном. Жили вони – не байдикували, невтомно працювали. Розлетілася раптом у тім царстві-державстві звістка: збирається чудо-юдо погане на їхню землю напасти, усіх людей понищити.
Засумували дід із бабою, загорювали, а сини кажуть:
– Підемо ми на чудо-юдо, будемо з ним битися на смерть.
Дід із бабою спорядили синів у далеку дорогу. Взяли брати мечі булатні, торбинки з хлібом-сіллю, сіли на добрих коней і поїхали.
Їхали вони, їхали і приїхали в якесь село. Дивляться – навколо жодної живої душі немає, стоїть одна маленька хатина. Зайшли брати в хатину. Лежить на печі старезна бабця.
– Добрі молодці, куди прямуєте?
– Ми, бабусю, на річку Смородину, на калиновий міст. Хочемо з чудом-юдом битися, на свою землю не допустити.
– Молодці, за добру справу взялися!
Переночували брати у бабці, а вранці знову вирушили в путь-дорогу.
Приїжджають до самої річки Смородини, до калинового мосту. По всьому берегу лежать мечі та луки поламані, кістки людські.
Знайшли брати порожню хатину і вирішили переночувати в ній.
– Ну, браття, – каже Іван, – заїхали ми в край чужий, далекий, треба нам до всього прислухатися і придивлятися. Давайте по черзі в дозор ходити, щоб чудо-юдо через калиновий міст не пропустити.
Першої ночі вирушив у дозор старший брат. Пройшов він по берегу, подивився на річку Смородину: все тихо, нікого не видно. Ліг під вербовий кущ та й заснув.
А Іванові не спиться. Як минула північ, узяв він свій меч булатний і вирушив до річки Смородини. Дивиться: під кущем старший брат спить.
Не став Іван його будити, сховався під калиновий міст.
Раптом на річці вода почала хвилюватися, на дубах орли закричали: під’їжджає чудо-юдо шестиголове. Виїхало воно на середину калинового мосту – кінь під ним спіткнувся, чорний ворон у нього на плечі стрепенувся, позад нього чорний ліс наїжачився.
Каже чудо-юдо шестиголове:
– Ну що, слуги мої вірні! Чи чуєте ви тут Івана – селянського сина? Та к він іще не народився, а як народився, то на бій не згодився: я його на одну руку посаджу, іншою приб’ю!
Вийшов тут Іван – селянський син з-під мосту й каже:
– Не хвалися, чудо-юдо погане! Краще поміряймося силами.
От зійшлися вони, та як ударились, що навкруги земля застогнала.
Іван – селянський син з одного змаху стяв мечем чуду-юду три голови.
Кричить чудо-юдо:
– Дай мені перепочити!
– У тебе, чудо-юдо, три голови, а в мене одна. От як буде в тебе одна голова, тоді й перепочинемо.
Знову зійшлися вони, знову вдарились.
Іван – селянський син відрубав чуду-юду й останні три голови. Посік тушу на дрібні шматки, покидав у річку Смородину, а шість голів під калиновий міст склав. Після цього до хатини повернувся і спати ліг.
Наступної ночі вирушив у дозор середульший брат. Походив він, подивився навсібіч, потім заліз у кущі й заснув.
Іван і на нього не понадіявся. Як минула північ, узяв він гострий меч і пішов до річки Смородини. Сховався під калиновий міст і став пильнувати.
Раптом на річці вода почала хвилюватись – під’їжджає чудо-юдо дев’ятиголове. Вийшов Іван йому назустріч – на двобій викликав.
Як махнув Іван своїм булатним мечем, так і стяв у чуда-юда шість голів. А чудо-юдо вдарило – по коліна Івана в сиру землю ввігнало. Згріб Іван пригоршню піску і кинув супротивнику в очиська. Поки чудо-юдо очиська протирало, Іван відрубав йому й решту голів. Потім посік тушу на дрібні шматки, покидав у річку Смородину, а дев’ять голів під калиновий міст склав. Сам до хатини повернувся, ліг і заснув.
Уранці приходить середульший брат.
– Чи не бачив уночі чого? – питає Іван.
– Коло мене ні муха не пролітала, ні комар не пищав.
– Коли так, ходімо зі мною, браття – я вам і комара, і муху покажу!
Привів Іван братів під калиновий міст, показав їм чуда-юдові голови. Засоромились брати.
Третьої ночі зібрався йти в дозор сам Іван.
– Я, – каже, – на страшний бій іду, а ви, брати, як почуєте мій свист, випустіть мого коня і самі мені на допомогу поспішайте.
Прийшов Іван – селянський син до річки Смородини. Тільки минула північ, виїхало чудо-юдо дванадцятиголове. Усі дванадцять голів свистять, вогнем пашать. Чуда-юдів кінь – з дванадцятьма крилами, шерсть у коня мідна, хвіст і грива залізні.
Вийшов з-під калинового мосту Іван – селянський син.
– Це ти, Іване! Чого прийшов? – питає чудо-юдо.
– Я з тобою на смерть битися прийшов, від тебе, проклятого, добрих людей порятувати! – відповів Іван, розмахнувся своїм гострим мечем і відрубав чуду-юду три голови. Чудо-юдо підхопило ці голови, провело по них своїм огненним пальцем, до ший приклало – і вмить голови приросли.
Тяжко довелося Іванові: чудо-юдо свистом його глушить, вогнем палить, ударами в сиру землю по коліна вганяє.
Зібрався Іван з силами, розмахнувся ще раз, відрубав чуду-юду дев’ять голів. Чудо-юдо підхопило їх, провело огненним пальцем, до ший приклало – голови знову приросли. Кинулося воно на Івана і ввігнало його в землю по самі плечі…
Скинув Іван свою шапку і кинув у хатину. Від того удару вся хатина захиталась. Ту т тільки брати прокинулись, відчинили стайню, випустили коня, а слідом за ним і самі Іванові на допомогу побігли.
Прискакав Іванів кінь, став бити чудо-юдо копитами. А Іван виліз із землі, приловчився, відтяв чуду-юду вогненний палець і почав рубати йому голови. Усі постинав, тулуб на дрібні шматки покришив, у річку Смородину повкидав.
Прибігли тут брати, одвели Івана в хатину, вмили, нагодували, напоїли і спати поклали.
Рано вранці Іван встав і вирушив до чуда-юдових кам’яних палат. Сидять у тих палатах три чуда-юдові дружини й мати, стара зміїха, метикують, як Іванові помститися. Послухав їхні розмови Іван – селянський син і повернувся до братів.
Зібралися брати і поїхали додому. Їдуть вони степами, їдуть лугами. А день такий жаркий та спекотний, пити хочеться. Дивляться брати – стоїть колодязь. Кажуть вони Іванові:
– Зупинімося, холодної водиці поп’ємо.
Зіскочив Іван з коня і взявся колодязь мечем рубати. Завив колодязь, заревів поганим голосом. Ту т спустився туман, спека спала – і пити не хочеться.
Поїхали брати далі. Довго їхали чи ні – побачили яблуню. Зіскочили брати з коней, хотіли яблука рвати, а Іван давай яблуню мечем під самісінький корінь рубати. Завила яблуня, закричала…
Сіли брати на коней і поїхали далі.
Їхали вони, їхали, дуже втомилися. Дивляться – розстелений на траві килим візерунчатий. Хотіли брати полежати на тому килимі, а Іван їм ні слова не мовив, зняв свій пояс і на килим кинув. Спалахнув пояс полум’ям і згорів – нічого не лишилося.
Підійшов Іван до килима, порубав його на шматочки і каже:
– І колодязь, і яблуня, і килим – усе це чуда-юдові дружини були. Хотіли вони нас згубити, та не вдалося їм: самі загинули!
Поїхали брати далі.
Зненацька небо потемніло, вітер завив, земля загуділа: летить сама стара зміїха. Роззявила пащу від неба до землі – хоче Івана з братами проковтнути. Бачить Іван – біди не уникнути, припустив коня чимдуж, а брати – за ним. Дивляться – стоїть кузня, а в ній ковалі працюють.
Впустили ковалі братів, за ними зачинили дванадцять залізних дверей і дванадцять кованих замків.
Підлетіла зміїха до кузні і кричить:
– Ковалі, віддайте мені Івана з братами.
А ковалі їй відповідають:
– Пролижи язиком дванадцять залізних дверей, тоді й візьмеш!
Узялася зміїха лизати залізні двері. Лизала-лизала – одинадцять дверей пролизала. Лишилися одні, останні двері…
Утомилася зміїха, сіла перепочити. Ту т Іван – селянський син вискочив із кузні, схопив зміїху та з усього розмаху вдарив нею об камені. Розсипалася зміїха на дрібні шматочки, а вітер їх на всі боки розвіяв. Відтоді всі чуда-юда в тому краї зникли – без страху люди жити почали.
А Іван – селянський син з братами повернувся додому до батька, до неньки. І стали вони жити-поживати, як і раніше, поле орати, жито-пшеницю сіяти.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван – селянський син і чудо-юдо, російська казка», після закриття браузера.