Читати книгу - "Хлопчик Мізинчик, російська казка"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: російська казка
- 229
- 0
- 14.09.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жили собі дід і баба. Якось баба шаткувала капусту на пироги, зачепила ненароком руку й відрубала мізинець; відрубала й кинула за піч. Раптом почулося бабі, що хтось говорить за піччю людським голосом: «Матінко! Зніми мене звідси». Здивувалася вона, перехрестилася і питає:
– Ти хто такий?
– Я твій синок, народився з твого мізинця.
Зняла його баба, дивиться – хлопчик крихітний-крихітний, ледве від землі видно! І назвала його Мізинчиком.
– А де мій татко?
– Поїхав на оранку.
– Я до нього піду, допомагати буду.
– Іди, дитинко.
Прийшов він на поле:
– Боже поможи, татку!
Озирнувся дід навколо.
– Що за дивина? – каже. – Голос людський чую, а нікого не бачу. Хто зі мною говорить?
– Я – твій синок.
– Та в мене дітей зроду не було!
– Я щойно народився на білий світ: шаткувала матінка капусту на пироги, відрубала собі мізинець із руки, кинула за піч – от я і став хлопчик Мізинчик! Прийшов тобі допомагати – землю орати. Сідай, татку, закуси чим Бог послав і перепочинь трохи!
Зрадів дід, сів обідати, а хлопчик Мізинчик заліз коневі у вухо й почав орати землю; а перед тим батькові сказав:
– Як хтось торгуватиме мене, продавай сміло; далебі – не пропаду, назад додому прийду.
Ось іде повз них пан, дивиться й дивується: кінь іде, соха оре, а людини нема!
– Такого ще у світі не бувало, щоб коняка сама орала!
– Що ти, чи не осліп! – відказав йому дід. – То в мене син оре.
– Продай мені його!
– Ні, не продам; нам тільки й радості з бабою, тільки й утіхи, що він!
– Продай, дідусю! – не відстає пан.
– Ну, давай тисячу рублів – твій буде!
– Чого так дорого?
– Сам бачиш: хлопчик малий, а хвацький, на ногу прудкий, на посилку легкий!
Пан заплатив тисячу, взяв хлопчика, посадив у кишеню і поїхав додому. А хлопчик Мізинчик напаскудив йому в кишеню, прогриз дірку й утік.
Ішов-ішов, і застала його темна ніч; сховався він під билинку край самої дороги, лежить собі, спати збирається. Ідуть повз нього три злодії.
– Здрастуйте, добрі молодці! – каже хлопчик Мізинчик.
– Здоров!
– Куди йдете?
– До попа.
– Навіщо?
– Волів красти.
– Візьміть мене із собою!
– Куди ти згодишся! Нам треба такого молодця, щоб раз дав – і дух вийшов!
– Пригоджуся і я: у підворіття пролізу й вам ворота відімкну.
– І то діло! Ходімо з нами.
От прийшли вони вчотирьох до заможного попа.
Хлопчик Мізинчик проліз у підворіття, відчинив ворота й каже:
– Ви, браття, тут на дворі постійте, а я залізу в сарай та виберу найліпшого вола й виведу до вас.
– Гаразд!
Заліз він до сараю і кричить звідти на всю горлянку:
– Якого вола тягти: бурого чи чорного?
– Не галасуй, – кажуть йому злодії, – тягни, який під руку попадеться.
Хлопчик Мізинчик вивів їм вола щонайкращого; злодії пригнали вола до лісу, зарізали, обдерли шкуру й почали ділити м’ясо.
– Ну, браття, – каже хлопчик Мізинчик, – я візьму собі тельбухи: мені й того вистачить.
Узяв тельбухи й тут же заліз у них спати, ніч коротати; а злодії поділили м’ясо і розійшлися по домівках.
Прибіг голодний вовк і проковтнув тельбухи разом із хлопчиком; сидить він у вовчому череві живий, і горя йому мало! Кепсько довелося сіроманцю! Побачить він отару, вівці пасуться, вівчар спить, і тільки що підкрадеться вівцю потягти – а хлопчик Мізинчик кричить на всю горлянку: «Вівчар, вівчар! Ти спиш, а вовк вівцю тягне!». Вівчар проснеться, кинеться на вовка з ломакою та собак натравить, а собаки ну його тріпати – тільки клоччя летять! Ледве втече сердешний!
Зовсім охляв вовк, довелося пропадати з голоду.
– Вилізь! – просить вовк.
– Довези мене додому до батька, до матері, то й вилізу, – каже хлопчик Мізинчик.
Побіг вовк у село, ускочив просто до старого в хату; хлопчик Мізинчик зразу виліз із вовчого черева через зад, схопив вовка за хвіст і кричить:
– Бийте вовка, бийте сірого!
Дід ухопив ломаку, баба другу і давай бити вовка; тут його й порішили, здерли шкуру й синочку кожуха зробили. І стали вони жити-поживати, вік доживати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хлопчик Мізинчик, російська казка», після закриття браузера.