Читати книгу - "Квітка лаванди, іспанська казка"

Жив собі один удівець, і була в нього дуже вродлива дочка. Він так любив її, що й не одружувався вдруге, аби не приводити в дім мачухи. А в сусідстві з ними жила вдова, котра мала двох дочок. Вдова мріяла вийти заміж за сусіда, але ніколи й словом не обмовилася про це. Вона все піддобрялася до його дочки: коли та проходила повз її дім, запрошувала до себе й частувала солодощами. Так вона здобула її прихильність.

Батько, бачачи, як сусідка жалує його дочку, вирішив, що кращої мачухи для неї не знайти, і запропонував удові одружитися з ним.

Вдова, яка тільки цього й чекала, одразу згодилась і присяглася сусідові, що любитиме його дочку дужче за своїх: така вже вона гарна та мила.

Побралися вони. Спочатку все йшло добре. Але падчерка була вродливіша й лагідніша за мачуху, і люди більше її любили. Це почало дратувати мачуху. І тоді дівчина перейшла жити до своєї тітки, що була чаклункою.

Якось зібрався батько на ярмарок, і дочка завітала до нього попрощатися.

Від’їжджаючи, батько й питає в мачушиних дочок:

– Що вам привезти з ярмарку?

– Мені хустку за вісім дуро – відповіла одна.

– А мені шовкову сукню,– відказала друга.

– А тобі що? – звернувся батько до рідної дочки.

Та, навчена своєю тіткою, попрохала:

– Привези для мене сім’я лаванди.

– І більш нічого?

– Мені й цього досить.

– Гаразд,– згодився батько та й поїхав.

Повернувшись додому, він подарував хустку та сукню мачушиним дочкам, яких дуже втішили обнови. А рідна дочка взяла сім’я лаванди і посіяла у вазоні. Невдовзі виросла у неї лаванда, та така пишна, що заздрило все селище.

Опівночі брала дівчина свій вазон, ставила на підвіконня і примовляла:

– Принце, з'явись!

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Тої ж миті прилітав дуже красивий птах, опускався на вазон і перекидався дивовижної вроди парубком. Заходив парубок до кімнати, сідав поруч дівчини цілу ніч розмовляв із нею, а коли наставала хвилина прощання, ронив гаманець.

Розбагатіли тітка з дівчиною. Тітка купувала племінниці все, що заманеться, а та наряджалась, як жодна дівчина в селищі.

Мачуху з’їдала заздрість, і вона сказала старшій дочці:

– У домі твоєї сестри відбувається щось загадкове. її тітка не має великих достатків, але вдягає племінницю як паву. Піди до них і залишся на ніч – може, про щось дізнаєшся.

От пішла старша мачушина дочка надвечір у гості до зведеної сестри, хоч ніколи досі в неї не була.

За розмовою швидко збіг час, і гостя, вдавши, ніби боїться сама вертатись пізно додому, попросилася заночувати. Не гнати ж було її на вулицю: приготували їй постіль і поклали. Надворі вже споночіло, і старша мачушина дочка, яка змалку звикла лягати рано, заснула ще до півночі. Тому вона сказала матері, що нічого незвичайного не побачила.

– Ти, мабуть, прохропла цілу ніч і все прогавила,– здогадалася молодша сестра. – Сьогодні піду я і про все довідаюсь, от побачиш!

Пішла молодша мачушина дочка у гості і теж лишилася заночувати.

Увечері, як полягали спати, гостя не заснула, хоча й прикинулася, що спить.

Коли годинник пробив дванадцяту, дівчина підвелася, взяла свій вазон, поставила на підвіконня і промовила:

– Принце, з’явись!

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Тільки вона це сказала, як прилетів птах і перекинувся парубком. Сів парубок біля дівчини й проговорив із нею всю ніч. А вдосвіта, перш ніж зникнути, зронив гаманець.

Гостя, яка не стулила очей, повернувшись додому, дорікнула сестрі:

– Сплюха ти! Якби пильнувала, ми б давно про все знали.

І розповіла матері про те, що побачила.

– Он як! – вигукнула мати.– Я ж казала, тут щось не чисте. Бо звідки така пишнота, коли тітка не багачка? Та нічого, скоро скінчаться їхні розкоші.

Вона зайшла в дім, але швидко повернулася й мовила до молодшої дочки:

– Візьми ці ножиці, повернися до зведеної сестри і непомітно встроми їх тупим кінцем у вазон.

Взяла та ножиці, повернулася до зведеної сестри й сказала:

– Я, здається, забула в тебе сережку, бо вдома її немає.

Сестра відповіла, що не бачила сережки, однак запропонувала пошукати разом.

Почали вони шукати ту сережку, і мачушина дочка непомітно встромила ножиці у вазон, а тоді дістала сережку, яку заздалегідь сховала, і вигукнула:

– Ось вона!

Потім повернулася додому й розповіла про все матері.

Настала ніч, годинник пробив дванадцяту, взяла дівчина свій вазон, поставила на підвіконня й промовила:

– Принце, з’явись!

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Прилетів птах, хотів опуститися на вазон, та раптом скрикнув:

– Ой леле, ти мене вбила!

Дівчина заплакала, бо не зрозуміла, що все це означає. А лаванда одразу почала в’янути, листя обсипалося, і стало видно скривавлені ножиці, які встромила зведена сестра. Тоді дівчина збагнула, чому закричав птах.

– Не плач,– мовила тітка.– Переодягнися лікарем, візьми цю пляшечку і йди, куди я скажу. Коли дістанешся до палацу, попроси, щоб тобі дозволили оглянути хворого принца. Проведеш змащеною цим бальзамом пір’їнкою по його рані, а коли він одужає, повернешся додому. Тільки не викажи себе та не бери ніякої винагороди.

Дівчина так і зробила. Вбралася в одіж, яку дала їй тітка, щоб скидатися на лікаря, та й пішла з селища. Довго йшла, аж поки нарешті дісталася до королівського палацу.

– Я знаю про хворобу твого сина і спробую вилікувати його з допомогою цілющого бальзаму,– сказала вона королю.

Її впустили до покоїв, і дівчина одразу впізнала принца й засмутилася, бо все його тіло було порізане.

Обмила вона рани, а потім провела по них змащеною в бальзамі пір’їнкою, і принцові одразу стало краще. А за кілька днів він зовсім одужав.

Почала дівчина збиратися додому. Але ні принц, ні король із королевою не хотіли відпускати її. Та дівчина не схотіла в них лишитися, і тоді вони вирішили щедро обдарувати її. Однак вона відмовилася від подарунків і лише сказала принцові на прощання:

– Пам’ятай, хто тебе врятував!

Повернулася дівчина додому і побачила, що лаванда її знову розцвіла й зробилася пишною, як колись. Розповіла вона тітці про все, що з нею сталося, а опівночі взяла вазон, поставила на підвіконня й мовила:

– Принце, з'явись!

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Тільки-но вона це сказала, як перед нею з’явився принц – він убіг до кімнати з шпагою в руці й вигукнув:

– Облуднице, зараз я тебе вб’ю!

Він уже хотів простромити її шпагою, але дівчина скрикнула:

– Пам’ятай, хто тебе врятував!

Тоді принц упізнав свою рятівницю, відкинув шпагу і, обійнявши дівчину, запитав, хто встромив ножиці у вазон.

Вона повідала йому все по щирості, і звільнений від чарів принц, дізнавшись, що дівчина ні в чому не винна, забрав її до палацу й одружився з нею. І зажили вони так щасливо, як ніхто в світі.

* Дуро – іспанська монета.