Читати книгу - "Тварини і чорт, фінська казка"

У сиву давнину жив-був господар і мав він кішку, півня та бика. Одного разу під час вечері він звелів наймитові:

– Уранці заб’єш кішку.

Поївши, наймит шепнув кішці:

– Тікай мерщій, бо наказано вранці тебе вбити.

Кішка послухалася застороги. Коли наступного дня прийшли по неї, то ніде не знайшли – не бачили й не чули, де поділася. А ввечері господар сказав:

– Уранці заріжеш півня.

Наймит сповістив про загрозу півневі, і той утік з дому. А слідом запропав і бик, бо й його хотіли забити. Усі троє стрілися в лісі та й побрели гуртом нетрями. Коли це назустріч вовк.

– Куди йдеш? – запитали в нього.

– Туди, де є отара і можна поласувати овечкою,– відповів хижак.

– Не йди, там тебе вб’ють! – застерегла трійця втікачів.– Приставай до нашого товариства.

Сіроманець погодився. Пішли далі вчотирьох, коли стрівся їм ведмідь.

– Куди прямуєш? – поцікавилися в нього.

– Пробираюся до села, щоб поїсти вівса,– відповів клишоногий.

– Не ходи, там тебе вб’ють,– застерегли його,– приставай ліпше до нашого товариства.

Ведмідь погодився. Уже вп’ятьох брели вони лісом. Незабаром їм стрівся заєць. Налякали його своїми пригодами, і вухастий теж приєднався до гурту.

Йшли, йшли й натрапили на лазню. І так закортіло погрітись. А біля неї спав собака. Він попередив звірів:

– Не ходіть! Там господар – чорт!

Не послухалися застороги. Ведмідь вмостився коло порога, вовк – біля одвірка, бик заліз усередину, півень злетів на жердину, кішка стрибнула на піч, заєць ліг під лавою, а собака – на підлозі.

Уночі прийшов чорт і відчинив двері.

І почалося: вовк гризнув його за ногу, ведмідь огрів лапою, бик черкнув рогом, півень закукурікав, кішка занявкала, заєць застрибав мов опечений, а пес із гавкотом заметався по лазні.

У цьому гармидері чорт спершу торкнувся спиною теплого – це була кішка, і вона миттю ввігнала пазурі в руку пришельця. Той блискавично відчинив двері й щодуху кинувся до лісу. Там він розповів чортам, що тільки-но сталося:

– Не потикайтесь більше до лазні, там оселилися якісь лихі зайди! Один штрикнув мене голкою, другий, весь у вовні, схопив за груди і жбурнув, а інші, викрикуючи на всі заставки, підстрибували, блискаючи очищами, і шукали, чим би мене вперіщити. Вирвався ледве живий, а вони ще й услід мені гукали:

– Держи його! Держи його!