Читати книгу - "Їжак і лисиця, естонська казка"

Їжак і лисиця впали у вовчу яму. Два дні якось терпіли, а тоді почав допікати їх голод.

На третій день лисиця сказала:

– Не вибратися нам звідси, старий друже. Спрага жене вола до криниці, а голод – мене до тебе. Для твого ж блага я з’їм тебе.

Їжак подумав собі: «Де сили обмаль, беруть на поміч розум»,– і відповів лисиці:

– Удвох легше терпіти голод, ніж одному знемагати в полоні, та й моя смерть не врятує тобі життя. А я вже придумав, як нам вибратися звідси. Але чи варто тобі, такій голодній, говорити про це?

– Добра порада – завжди до речі,– погодилася лисиця,– я вже чую дихання смерті. Та все ж кажи! Я присягаюсь тобі у вічній вірності і дружбі, обіцяю завжди виручати тебе з біди, а мій рід говоритиме про тебе тільки з пошаною. Кажи!

– Людину впізнаємо по словах, вола – по рогах,– відповів їжак.– Я вірю твоїй клятві і раджу ось що. Коли близько проходитиме мисливець, прикиньмося обоє мертвими: людина не така дурна, щоб убивати мертвих. Мисливець викине нас із ями, і ми знову опинимося на волі.

– Добре придумав, – зраділа лисиця.– А тоді гайнемо до лісу!

Незабаром прийшов мисливець подивитися, чи не потрапив, бува, вовк у пастку. Аж бачить: лежить у ямі лисиця – зуби вишкірила, хвоста відкинула, язика висолопила.

– Хм, докрутилася стара! – сказав мисливець і спустився в яму.

«Заклякла на кістку, – подумав він.– І їжачок здох. Яка з вас користь»,– і викинув за ноги обох з ями.

Поки мисливець виліз нагору, звірі зникли. Здивований чоловік плюнув з досади і пішов додому.

Після цього на їжака кілька разів нападали пастухові собаки та різні бешкетники, а лисиця й не згадувала про свою присягу захищати й допомагати їжакові. Та коли лисиця викрала з кубельця їжаченят, старий їжак вирішив покарати лиходійку.

Якось він знайшов пастку на лиса.

«Ну, постривай, – подумав він,– оце нагода поквитатися!»

Зустрів ото їжак лисицю на стежині. Вони привіталися, ніби нічого не сталось, поговорили про землю й погоду, про роботу й мандрівки.

– Ох, мене ноги далеко не носять, але вчора я знайшов чудовий музичний інструмент,– між іншим, сказав їжак.– За одну струну смикнеш – усі звучать.

По цьому він хотів перевести розмову на інше, але лисиця так причепилася: покажи та й покажи ту музику, що після довгих умовлянь їжак повів руду до пастки.

– Глянь,– сказав він,– коли отут натиснути, то озвуться всі струни.

– Постривай, я трохи пограю,– попрохала лисиця. Але тільки торкнулася краєчка пастки,– трах! – її лапу затисло, мов лещатами. Марно благала в їжака поради, як їй вирватися з пастки...

Прислів’я «Про добро пишуть на піску, а про зло – на камені» – наче про лисицю сказане.