Читати книгу - "Жиренше і хан, казахська казка"

Був час, коли Жиренше пас ханських коней. Ось одного разу розбіглися у нього коні по всьому степу. Поїхав юнак їх шукати. Доїхав до перехрестя й нерішуче зупинився. Побачив дівчину, що збирала хмиз, і спитав її:

– Красуне, скажи, будь ласка, яким шляхом краще їхати?

Дівчина і відповіла:

– Поїдеш ліворуч – далі, але ближче буде. Поїдеш праворуч – ближче, але далі буде!

– Дивно! – вигукнув Жиренше. – Не розумію я тебе... Як це так: ближче, але далі буде?..

– А там грязюка! – знову усміхнулася красуня.

– Де ж ти живеш, така розумна?– поцікавився хлопець.

– У тій юрті, де сорок дірок, – мовила дівчина і побігла.

Відшукав Жиренше у найближчому аулі найдірявішу юрту

й одружився з бідною красунею.

Дізнався якось про цю жінку хан і вирішив заволодіти нею, а Жиренше вбити.

Ось він покликав пастуха до себе і наказує йому:

– Поший мені, Жиренше, чоботи з каменю!

Приплентався юнак сумний додому та й каже дружині:

– Хан звелів пошити чоботи з каменю. Порадь, будь ласка, що робити мені?

Недовго думала красуня і порадила чоловікові:

– Щоб пошити такі чоботи, ти попроси у хана дратву з масла і шило з воску.

Зрадів Жиренше такій розумній відповіді своєї дружини й побіг швиденько до хана.

– Ти що – з місяця звалився? – здивовано вигукнув очманілий хан.– Хто ж може зробити дратву з масла, а шило з воску?

А пастух посміхається:

– А без них, всемогутній наш повелителю, чобіт з каменю мені не пошити.

«Обвів мене все-таки навколо пальця цей пройдисвіт,– подумав хан.– Але нічого – ще побачимо, хто сміятиметься останній...» І звелів юнакові зварити для нього бика, але так, щоб у кишках нічого не було і щоб він не був зарізаний.

Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.

Недовго думала красуня і порадила чоловікові:

– Візьми, Жиренше, бика, давай йому пити тільки солонцеву воду і ганяй два дні.

Все він зробив так, як звеліла жінка.

Нічого в бику не залишилося.

Зварив він його і почав розрізувати при ханові.

Дивиться хан – і очам своїм не вірить: бик не зарізаний, а в кишках нічого немає...

Задумався хан: як звести хитрого пастуха?

Дає він юнакові дев’ять баранів і наказує, щоб вони через дев’ять днів по ягнятку народили.

Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.

Заспокоїла його красуня:

– Це він нам дев’ять баранів для їжі дав!

Минуло дев’ять днів. Звеліла дружина Жиренше зарізати баранів, вимазала руки в крові й побігла швиденько до хана.

Хан, усміхаючись, питає її:

– Трояндо моя, чому в тебе руки в крові?

– Жиренше тільки що дівчинку народив! – радісно вигукнула красуня.

– Що ти мелеш? – блиснув холодними очима хан. – Хіба чоловік може родити?

– А ти ж хотів, всемогутній наш повелителю, щоб тобі барани ягнят народили! – посміхнувшись, відповіла жінка.

Бачить хан – нічого не можна зробити з Жиренше. Вирішив він убити юнака. Запросив до себе і сказав:

– Збирайся зі мною на полювання.

Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.

Зробила вона з свого молока кумис, дала чоловікові і сказала:

– Сам не пий, але коли хан захоче пити – дай йому. Тоді він тебе не зачепить.

Поїхав хан з пастухом на полювання. Захотілося йому пити. Жиренше дав ханові кумису. Напився він та й питає:

– Друже, де ти взяв такий солодкий кумис?

Розповів пастух правду, нічого не втаїв.

– Тепер я тебе не чіпатиму! – вигукнув хан, завернув коня і поїхав до себе додому.

А Жиренше повернувся до дружини, радий, веселий, щасливий.