Читати книгу - "Північний вовк, Юлія Майр"

 Звільнившись від тяжкого заліза, він пролетів над воїнами легко й стрімко мов птах. Ні втома, ні рани не могли заглушити його тріумф.

 Ярл був у розпачі. Його воїни відступали, зрозумівши, що не переможуть вовка.

- Боягузи!

 Крик ярла злився зі стогоном іще одного, поваленого мисливця.

 Звір був надто швидким, смертоносним, але Інгвар не збирався здаватися. Вихопивши меч, він став навпроти вовка. Чого боятися ярлу, який не програв жодної битви.

 Глибоко вдихнувши морозне повітря, він вийшов уперед. Вовк завмер, пропікаючи його незмигним поглядом.

- Чого чекаєш, підкидьку?

 Ярл ударив першим як і завжди, але тільки розсік повітря. Звір уже відчував перемогу, а Інгвар просто сподівався на милість богів.

 Вовку атакував, і тепер ярл мусив вивертатися від ударів сталевих кігтів. Жорстокий танець воїна з мечем та велетенського звіра тривав цілу вічність. Вони билися відчайдушно, змішуючи сніг із кров’ю. Аж врешті все скінчилось.

 Поранені воїни дорікали собі за власну слабкість, але не шкодували про те, що відступили.

 Їхній правитель лежав на снігу, втупившись у небо незмигним поглядом сірих очей, де навіки застигло переплетіння болю та гніву. З пошматованих грудей визирали поламані кістки й серце, що вже не билось. 

 

 

 

***

 

 Хальфдан знав про полювання і чекав. Він відчував, що його син прийде, і не помилився.

- Ейольв, - вимовив він тихо, боячись, щоб побачене не виявилося сном.

- Я повернувся, батьку.

 На смагляве обличчя лягла тінь печалі. Схований під фігурою воїна, визирав худорлявий хлопчик, знайдений у лісі.

 Хальфдан не міг вимовити ні слова. Але навіщо слова, коли він міг просто обійняти свого сина, просто побачити, яким він став і переконатися в тому, що він таки не самотній.

 Часу бракувало, адже Ейольв не міг залишитися в селищі, де його вже вважали ворогом. Він мав іти на північ, щоб відшукати свій рід.

 Хальфдан на мить засумнівався, не бажаючи відпускати сина, але таки наважився переказати йому розповіді моряків. Добрий чоловік хотів вірити, що Ейольву буде легше жити серед таких вовків як він.

- Я повернуся, обіцяю, - прозвучали останні щемливі слова.

- Я чекатиму, - відповів Хальфдан, усміхаючись крізь сльози.

 

***

 

 Вона чекала на нього, сяюча і прекрасна. Золоті коси вільно спадали на м’які плечі. Ейольв на мить забув, що хотів сказати.

- Ти поранений? - стурбовано запитала Хільда.

- Це все дрібниці. Ми вирушаємо на північ.

 Його слова підхопив веселий вітер, що линув високо в небеса. Вони вирушали в дорогу, а, здавалося, ніби щойно повернулися додому. Північний птах і північний вовк.

Кінець

З цією книгою читають Фентезі 411281 Весільний вінець Олеся Лис 649730 Фентезі 416209 Обурливо гарна, або Ліки Його Високості Ольга Обська 896463 Фентезі 417976 Обраниця чаклуна Олеся Лис 263659