Читати книгу - "Ненависть при світлі, Роза Фаєр"

Так цікаво, що вона думає про це все. Але чому я гадаю. Адже можна просто запитати..

-Хочу трохи полежати і зробити паузу,-за цими словами Єва ховає обличчя у мене під рукою.

Так приємно, що вона закуталася в моє тіло,а не ковдру. Що зовсім мене не боїться і насолоджується нашою близькістю.

Чи можна вивчити людину за один день чи точніше добу. Відповідь очевидна.

Ні. Можна дізнатися про когось за рік чи більше або ж менше. Та всеодно в один момент ця людина може спокійно тебе здивувати.

Тому,я по-іншому задам своє запитання. Чи знаємо ми взагалі тих хто з нами поруч. Найбільшими таємницями діляться лише з близькими і наодинці.

Місце може бути різним та не факт, що саме ти в нього попадеш у потрібну хвилину. Про Єву я знав достатньо, щоб захопитися нею.

Вона ж, також, дізналася про мене щось перед тим,як лягти в ліжко. Та чи досить цього, щоб розпочати наші відносини.

Кохання залишиться в темряві ночі,а що буде тоді,коли зійде сонце і зітре пітьму своїм світлом..

Мені потрібно буде піти від неї,тихо зібравши свої речі. Чи все-таки залишитися і приготувати чудовий сніданок.

Або ж замовити. Бо як я вже казав,я не вмію готувати. При цьому,я зовсім не знаю,які плани в неї на завтра.

Що вона любить їсти та чи рада буде мене побачити на своїй кухні.

Часу залишилося так мало,а запитань,як завжди, більше аніж відповідей. Можна зараз нічого не робити і дозволити долі самій вершити нашу долю.

Та я ніколи не шукав легких шляхів,коли ставало дедалі складніше. Тому, навіть тоді,коли все здавалося таким марним,я запитав:

-Про що ти зараз думаєш?

Знову доторкаюся до її плеча. Хочу постійно відчувати її поруч, щоб точно переконатися, що це все не сон.

Знаю, що вкотре несу занадто поспішні висновки і захоплення. Та я всього лише навсього чесно намагаюся висловити свої почуття до Єви.

Сьогодні і вчора я так відчував. Якби це було не так,то яю собі не брехав.

Ніколи не розумів людей,які проводили з кимось час лише для певної мети. І я зараз не маю на увазі просто скинути напругу чи ділову зустріч.

А про це для чого зустрічатися з кимось і робити ілюзію відносин, щоб змусити когось іншого відчути те чи інше.

Мені здається, що найгіршим покаранням є завжди і лише одна річ. А саме - байдужість.

Холодна,безкомпромісна,безальтернативна і безвихідна.

-Про те чому ми познайомилися за таких обставин,-відповідає мені Єва.

У її тоні можна вловити багато емоцій. Головне це не жаль,а те,що вона рада моїй компанії.

І проводити поруч зі мною час їй сподобалося.

-Яких обставин?-намагаюся зрозуміти причини її раптової поведінки.

Правда,з самого початку хочу сказати. Що не шкодую про те, що між нами сталося.

Я цього хотів і вона, також. Я не відчуваю нічого,крім щастя і отримав неймовірне задоволення. Сподіваюся, що вона теж такої думки.

Навіщо ускладнювати те, що насправді настільки просто..

-Довга історія,-зітхає Єва.

Проте,не замовкає. І ось у невеликій квартирі серед величезного світу двоє людей наважилися зробити щось дивовижне.

Дізнатися одне одного,хоча між ними лише одна ніч..а точніше, темрява.