Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Покохай мене, Стефанія Лін 📚 - Українською

Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"

642
0
12.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покохай мене" автора Стефанія Лін. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 59
Перейти на сторінку:

—  Я згодна.  —  На Данте дивлюся. Твердо і впевнено, щоб розумів —  не відступлю. —  Тільки спершу мені у лікарню потрібно.

Зелено-сині очі на секунду спалахують дивним вогнем.

—  Навіщо? —  роздратовано запитує.

—  Батько там. Потрібні гроші. 

Марина, відчуваючи, що Данте здався швидше, ніж очікувалося, солодко вимовляє:

—  Гадаю, Яна розбереться. 

—  Я ще не погодився, —  крижаним тоном викарбовує. На мене поглядає. —  Якщо брати, то потрібно раніше поїхати.

—  Я займусь, —  одразу реагує жінка, немов розуміє без слів. Я от, не дуже, чому потрібно їхати раніше. —  Збирай речі, Сабріно, ввечері виїжджаємо. 

 

***

На роботу вже не йду, одразу повертаюся додому. По дорозі дзвоню Насті й переповідаю усе, що сталося. Подруга реагує радісно, попри мої страхи. 

—  Це крутий шанс, Сабі. Столиця, багатий світ, люди з якими можеш познайомитися. Врешті, та Марина має рацію, ти сестра Маріана, отже зведена сестра пану Данте. Колись їм доведеться познайомити вище суспільство з тобою.

Закочую роздратовано очі. Сумніваюся, що суспільство готове приймати мене. Дівчинка з маленького міста, котра ні манер, ні чогось іншого не знає. Бідна сирітка, кинута знайда, від якої навіть рідна матір відмовилася. Колись я наважуся і запитаю Марка, чому вона так вчинила… Чому залишила тут? Чому ніколи більше не з'явилася у житті? 

Я не палаю бажанням підкорювати вищий світ. Мені й тут добре. Знайоме місто, знайомі люди, знайома поведінка. Там усі чужими будуть, а притулитися ні до кого. Чужинка серед чужинців. 

—  Ти ж не думаєш, що брати Данте відкриють мені світ багатих та владних, і я там залишуся? —  хмикаю. Страх перетискає горлянку, але не показую його Насті.

—  Ти сама його собі відкриєш, впевнена, —  подруга звучить так вперто, що дивуюся. Вона вірить у мене більше, ніж я сама. —  Сабріно, ти заслуговуєш на краще життя. —  м'яко каже. —  Я не знаю жодної людини, котру життя потріпало, вибач за правду, а вона все одно добра і щира. 

—  Підлабузниця, —  буркаю.

Настя сміється.

—  Привезеш мені щось цікаве, —  завзято лунає у відповідь.

—  Спробую.

Прощаюся вже під будинком. Застигаю, щоправда, метрів за п'ять до нього, адже під під'їздом стоїть Маріан та його машина. Серце стискається, подих перехоплює. Тепер я дивлюся на нього інакше. Те тепло, та спорідненість й затишок сприймаються по-рідному приємно. Ніби частинка мене знала —  ми рідні. 

Він помічає мене теж. Робить нерішучий крок вперед, а потім зупиняється, тому йду я. Неважливо, що було. Маріан тут. Сподіваюся прийшов поговорити й більш не буде уникати мене.

—  Привіт, —  вітаюся першою.

Хлопець відводить погляд, а потім буквально змушує себе в очі зазирнути. Карі, теплі, домашні, як рідні стіни, котрі захищають від усього.

—  Брі, —  починає нерішуче, —  Марк сказав ти з ним їдеш. Я тут залишаюся, —  швидко продовжує. — Я просто хочу сказати, що… Я… —  ховає погляд, потім знову на мене, так кілька разів. Очікую. Бажаю почути те, що на язиці крутиться. —  Коли ти повернешся я б хотів спробувати налагодити відносини, як у брата та сестри. —  нерішуче всміхається. —  Слова про порятунок були правдою. Тоді мотиви були інші, але я пережив те, що розповів брат і хочу, щоб ми змогли стати сім'єю. 

Тепло розповзається по грудях, в легенях горить, поміж ребер в живіт опускається. Маріан навіть не уявляє як багато означають його слова. Ніколи не зрозуміти йому цього. Ніколи. Він приймав такою, якою є, від самого початку. І зараз, коли дізнався правду, що розбила на шматки, все одно йде на зустріч. В цю мить забуваю образи про помилки, що скоїв. Забуваю, що залишив там, на схилі, сподіваючись на Марка. 

—  Я теж хотіла б, —  лагідно відповідаю. —  Дуже. 

Маріан киває. Прощається й тікає у машину. Дивлюся йому вслід й розумію —  з цієї миті моє життя стає іншим. Зміни вже тут, я прочинила для них двері.

 

 

1 ... 9 10 11 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покохай мене, Стефанія Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покохай мене, Стефанія Лін"