Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

Двадцять років тому

Невеликий приватний будинок в оточенні просторого саду зараз був заповнений солодкаво-нудотним ароматом недавно розквітлих перших весняних квітів. Яскраве світило пронизувало своїми променями-стрілами все навколо, змушуючи прокидатися землю від зимового сну. В повітрі ще була ранкова прохолода; місто повільно починало ворушитись, немов мурашник.

— Де ж ви, кляті чудовиська? — на все горло закричав тридцятирічний чоловік. Схопившись за кухонний ніж, він почав розмахувати ним на всі сторони, пронизуючи клуби ширяючого по кухні ранкового туману, що просочився крізь вікно. — Я знайшов ваше слабке місце! Від мене ніхто не приховається! — шалений, не природний гучний регіт чоловіка, відлунням розійшлось по всій кухні.

— Лук'ян, — ласкаво промовила, жінка що з'явилася у дверному отворі. — Тут немає ніяких чудовиськ, — її голос спокійний, розмірений.

Вона дивиться на свого чоловіка, її серце стискається до болю. Колись темно-русе волосся коханого, тепер вкрилося сивиною, темні кола під очима свідчили про хронічний недосип, зморшки котрі з'явилися за останні п'ять років були немов у сімдесятирічного дідуся. Колись підкачане тіло змарніло, шкіра трохи обвисла, широкі плечі тепер були згорблені. На його оголених грудях красувалася родинна підвіска, яка тягнула чоловіка в пучину.

Останні п'ять років, стали яскравим доказом, фамільна цінність чоловіка була саме тою містичною прикрасою, за якою гонився король Альвгред. Олівія проклинала долю за те, що звела її з не просто смертною людиною, а ще й змусила його всім серце покохати. Народити від нього доньку. Вона не могла допомогти своєму чоловіку, як і розповісти про себе правду. Всі її способи захистити Лук’яна провалювалися, навіть відібравши оманою підвіску, йому не допомогло.

— Олівія?

Недовірливо він вимовив її ім'я, немов куштував його вперше на смак. Лук'ян нахилив голову на бік, уважно розглядаючи свою дружину, ніби вперше й бачив її. Розкішні світлі завитки, красиво заплетені в косу до пояса. Фарфорового ідеального відтінку шкіра, на якій особливо виділялися її янтарно-карі очі, нагадуючи топлену карамель. Це його кохана Олівія. Та наступної миті, коли його дружина заправила пасмо за вухо, він побачив не людський загострений кінчик.

— Монстр прийняв вигляд твоєї дружини, — тихо прошепотів внутрішній голос чоловікові. — Вона монстр. Хіба не бачиш її величезні вуха?

— Бачу, — як зачарований, вимовляє Лук'ян.

— А перламутровий блиск на шкірі бачиш?

— Бачу!

— Вона точно хоче в тебе забрати Арюмор! Прийшла за ним в подобі людини, приховуючи свою справжню личину. Бачиш же?

— Все бачу!

— Так вбий монстра! Не дозволь йому обдурити тебе!

— Любий, ти ліки приймав? — стурбована Олівія робить крок назустріч чоловікові, але той змахує перед нею ножем, вона завмирає на місці. — Лук'ян, та це ж я, дружина твоя!

Олівія зробила різкий вдих, відчувши неприємний запах газу з відкритих конфорок, серце її шалено забилось. В очах закляк жах, коли на обличчі чоловіка ковзнула божевільна посмішка, а в руках замість ножа опинилася запальничка.

— Диявольське поріддя, я знаю твоє слабке місце. Ми разом тут загинемо! Я не дозволю тобі заподіяти шкоди моїй сім’ї.

— Ні, Лук'ян!

Все, що встигла вимовити Олівія, перш ніж спалахнуло червоне полум'я, яке проковтнуло все навколо.

Вибух струсонув всю вулицю, піднятий темний клуб диму, що стовпом тягнувся до малинового світанку, затуляючи сонливе жовтогарячого кольору світило.

— Класиво-о! — простягнула маленька дівчинка  п'яти років, так і не навчившись ще вимовляти букву «р».

Вона зачаровано спостерігала за тим, як язики полум'я поїдали залишки її будинку, змішуючись з пеленою чорного диму.

— Літа-Літа, а мама не говолила, що сьогодні буде феєлвелк, не хочу до тебе в гості! Хочу феєлвелк!

      Голос дитини звучав ображено, тоді як  Маргарита стояла, немов кам'яна брила, міцно стискаючи рученята маленького дитяти, якому дивом вдалося уникнути долі батьків.

— Моя дівчинка, — Маргарита взяла на руки Яну й міцно притиснула до себе.

З її очей почали капотіти сльози. Від емоцій, які нахлинули на неї надто різко, вона не стримує свою магію. Крізь волосся почали виднітися кінчики загострених вух. В кишені Маргарити лежала проклята підвіска, яку потрібно було заховати від усього світу, й повернути власниці лише в день її двадцятип’ятиріччя. Маргарита не готова була до виховання дітей, але готова була захищати свою племінницю, до останнього.

«Я нікому не дозволю їй нашкодити! Вона знатиме все що їй потрібно і в потрібен час!»