Читати книгу - "Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн"

Міара ошелешено вгамувала бурю і лиш після цього побачила, що до неї прямує широкоплеча постать. Не дозволила собі посміхнутися. Натомість склала руки на грудях та подивилася обурено:

- Я впоралась би з ними сама!

Корд скинув каптур, який повністю заліпило снігом. Стряхнув білий наліт з коміру і кивнув:

- Знаю, але чекати набридло.

Відьма уважно придивилася до нового одягу мисливця. З якимось дивним полегшенням відмітила, що нових шрамів на ньому немає, а темне волосся трохи відросло з минулої зустрічі. Але все ж прискіпливо запитала:

- Чи ти не заблукав, мисливцю? Тут драконів ніколи не водилося.

- Зараз не сезон для полювання, - чоловік подивився на санчата. Нахилився та підняв мотузок, а потім рушив до Завіси. Губи Міари все ж розтягнулися в посмішці, коли вона прилаштувалася до кроку Корда.

- Добре попрацював перед відпочинком? - спитала вона, натякаючи на основний промисел гостя. Він подивився на неї хитро, наче грайливий кіт:

- Навіть погодився вполювати шипогривого дракона, - гордовито промовив він. І очі Міари здивовано розширилися. Цей вид драконів був надто небезпечним. Полювати на нього наважувалися тільки ті, кому не дороге було життя. Але біля їх домівок завжди було дуже багато корисних ресурсів. Міарі раптом захотілося дати тумака Кордові за те, що ризикував своїм життям. А він продовжив: - Сподівався отримати поранення, щоб знову відчути твою турботу.

Відьма пирхнула від такої нісенітниці та відвернулася. Дивлячись у ліс, глузливо перепитала:

- Але ти виявився надто вправним мисливцем?

Корд важко зітхнув:

- Саме так. Тому я вирішив, що вагомим приводом завітати буде й те, що я скучив.