Читати книгу - "Секрет Імператриці, Kalli de Narro"

 Нічого не розумію.

— Вже все добре. Вибач що змусила хвилюватись, — відповіла я та старалась зробити завчений давно поклін, але встигла себе зупинити.

— Що бачила? — поцікавився він, далі тримаючи мене за руку.

— Твоя теорія вірна, але нам потрібні вагоміші докази, — відповіла йому я.

— Може краще вже повернемося. Виглядаєш насправді жахливо. Як примару побачила, — запропонував він.

— Примари мене, ще так не лякали. Я довго прожила в домі який кишів ними, — прошепотіла я та закашляла.

— Здорова? — запитав він схвильовано.

— Так, лише сніг попав мені до  носа, — промовила я.

Сніг... Я просто геній.

— Тільки по обережніше будь. Ти прожила довго на півдні, та і після ув’язнення я думаю, що ти, ще не встигла відновилась, — пояснив він.

Різкий звук змусив нас обернутись. Вибух. Звідти йшли якісь люди.

— Констанція! До мене! — владно наказав він та ривком притиснув до себе.

Я побачила цю силу.

Силу якою міг заволодіти не кожен.

Люту та непідвладну простій людині.

Кристали криги вкривати вулицю.

В них заломлювалось бордове полум’я.

А він сильніше притискав міцною рукою до себе.

Закляття.

Грім.

Нападник в масці лежав без свідомості.

Він підійшов  до непритомного найманця і стягнув з нього маску. Знявши з нього капюшон він помітив тату.

— Хтось з корони хоче твоєї смерті. Ти точно нічого не наробила? — поцікавився він.

— Нічого. Я імператорську сім’ю в житті не бачила, — пояснила я.

— Може знаєш забагато. Краще сидітимеш тихо в мене в особняку. Твоя безпека важлива, — наказав Адріан.

— Я хочу дещо зробити. Я накладу на нього печать. Не втече, а якщо постарається збрехати біль буде просто пекельні. — Пропустив мене до цього чоловіка.

Я стягнула з нього верхній одяг, тоді добралась до шкіри. Зачепив його Адріан сильно. Калюжа крові не росла. Рана його життю не загрожувала. Я обманула пальці в крові, нанесла символи. Перша і найбільша зоря правди над серцем.  Далі руни. Тепер найскладніше. Зберись. Магія вирвалась з руки та малюнки кривавого кольору злились з одну чорну печать.

— Відай мені естафету, любителько подивитись на чоловічі преси. — Він  прошепотів це мені на вухо. Моє дихання збилось.

— Так, він твій. — відповіла я. Що він собі дозволяє.

Схопив за горло і підняв над землею. Найманець нижчий ніж мені здавалось. Очі відкрились. Він щось сказав тому підісланому короною, що він аж раптово зблід. Пощастило мені з нареченим. Перелякати кілера що і сам видно наробив достатньо в цьому жалюгідному житті, та й побачив видно не мало. Цей переляк…

— Я можу перетворити твоє серце в крижину, або зробити так щоб вода у твоєму тілі порвала тебе на кусочки, — промовив він, стискаючи свої пальці ще сильніше на його горлі. — Скажи що ти хотів зробити з моєю нареченою, а то я тобі покажу, те після чого пекло буде здаватись курортом.

— Fides futuri quod non est verum, inducit ad dolorem pejorem quam maledictionem tuam. Putasne reginam, quae abhinc annos moritura putabatur, te mago glaciei servaturum esse, — промовив незнайомець,  захрипів і відпустив духа.

—  Потрібен некромант, —  сказала я та схопила його за плече.

— Нічого не вийде, це татуювання є печаттю. Не дістанеш з того світу, —  відповів він та погладив моє волосся. —  Головне що ти ціла.

Ми вертались мовчки. Може тому там щось сталось. Як іскри між нами. Його тут не дуже люблять. Але дивляться з повагою і страхом. Так хто він тут. Це буде потрібно взнати. Кронпринц зі звичайним чаклуном водитись би не став. Аристократ він це точно.

Так для чого тут я?

Чи може я це та принцеса яку він так хоче знайти.

—  На одному коні? — прокричала я здивовано, а лиш потім в голосі пролетіли нотки незадоволення.

— В чому проблема? —  поцікавився він.

—  Я з тобою… —  прошепотіла я, —  на одному сідлі. Разом?!

—  Я так покорив не одну жінку… — промовив він, а я криком заперечила.

— Але я тільки наречена за контрактом, — відповіла йому я.

Як би я не сварилась до резиденції все ж було потрібно якось доїхати, тому відкинувши залишки гордості я піддалась.