Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

– Не зміню! – крізь сціплені зуби, прохрипів Темніан.

– Тоді погодься на два тижні!

– Якщо вам від цього стане легше. – підкорився він, та все ж зробив по своєму. –За три дні я збираюся повернутись до кордонів.

– Невже тобі так необхідно бути там?

– Я маршал імператорських військ! Я повинен бути там зі своїми воїнами, щоб заохочувати їх до перемоги!

– Добре. – погодилась Фірра, не маючи змоги сперечатись з кронпринцем, адже знала що він не змінить своєї думки.

– Я можу йти? – запитав дозволу Темніан, і не дочекавшись відповіді, відкрив двері.

– Так. – Видихнула Фірра, проводжаючи сина стурбованим поглядом.

Луна прокинулась опівночі.

Вона все ще спочивала на ліжку імператриці Фірри. Зрозумівши, яких невдобств принесла її необачність, світла принцеса поспішила повернутися до своїх покоїв. Служниці Альта та Зірі допомогли їй в цьому, адже не відходили від неї ні на крок, бо були нагримані імператрицею за необачність.

Вчорашній день закінчився так само швидко як і розпочався. Світла принцеса була збентежена тим, що пам'ятала у найдрібніших деталях те, про що не повинна була памятати. Перевдягнувшись у нічну сорочку, вона сіла на своє ліжко і розгублено потупила погляд у камяну підлогу. Вперше за всі її чужі смерті вона пам'ятала свого рятівника, його темний запах, що міг би зватись ароматом пітьми; сильні руки, які утримували її та притискали до гарячих грудей за якими вона чула биття темного серця.  

Так недовірливо згадуючи все що відчувала у мороку смерті, Луна заснула на кілька годин.

Ця ніч була не менш не спокійною ніж попередня. Вона майже не змогла зімкнути повік, прокручуючи в голові все що сталося. Вона звинувачувала себе в нерозумності та самовпевненності, адже повелась як господиня замку, а не як полонянка. Принцеса повинна бути розважливою та не дозволяти емоціям брати гору над нею. Їй потрібно пережити ці два тижні і повернутися до Місячної долини.

З першими променями сонця розпочався другий офіційний день перебування світлої принцеси в імперії темряви. Цього разу їй не дозволили проводити усі ранкові дамські процедури самостійно. Альта, як старша зі служниць, дозволила Зірі провести першу половину дня у своїй кімнаті, щоб добре відпочивши, вона могла замінити її та прислужувати Луні ввечері.

Завязуючи шовковисті стрічки на ніжно блакитній сукні світлої принцеси, Альта кілька разів зупиняла свій заворожений погляд на кристалі, що красувався на тонкому срібному ланцюжку, хоча здавався заважким для нього. Луна вловила зацікавленність служниці і з посмішкою дозволила їй запитати все, що їй так кортіло дізнатися про прикрасу.

– Що ви, мосьпані, – задкуючи та опускаючи голову, вклоняючись світлій принцесі, Альта вибачалась перед нею, знаючи що може накликати на себе гнів імператриці, якщо та дізнається про це. – я була не права! Я не маю права! Вибачте мене, мосьпані, ясносвітла, ясновельможна пані! – врешті дівчина впала на коліна і притуляючись чолом до підлоги, завмерла.

– Ні-ні-ні, що ви робите, Альта! Не треба! – стурбовано підховпивши спідниці сукні, Луна підійшла до служниці, і опустилася переднею навколішки. Вона кілька разів намагалась торкнутися дівчини, що продовжувала вибачатись за свою необачність, і врешті поклала долоні на голову Альти. – тоді і ви вибачте мені, Альта. – прошепотіла вона, чим викликала неаби яке здивування і захват в очах дівчини.

Служниця розпрямилася і подивилась на Луну геть іншим поглядом. В очах Альти вже не було ні страху, ні звичної для прислуги покорності. Її очі були сповнені повагою до принцеси, що навіть не була темною, і все ще вважалась чужинкою для Темної імперії та її підлеглих.

– Цей кристал, – з легкою ненавязливою посмішкою мовила Луна, – зветься Світло Життя. Це подарунок від ельфів моему братові. – вона зітхнула і пояснила, – Арфір віддав його мені як часточку самого себе, щоб я не відчувала себе самотньою у цьому замку.

– Ви відчуваєте себе самотньою? – так само тихо запитала Альта, розуміючи що світла принцеса дійсно відрізняється від усіх вельмож та панянок яким їй доводилось прислуговувати.

– Так. – з сумом відповіла Луна, але продовжувала посміхатись. – Я чужинка в вашому краї.

– Ясносвітла пані, – Альта вперше посміхнулась навзаєм, – дозвольте мені та Зірі бути вашими компаньйонками. Можливо вам стане легше переносити цю самотність.

– З задоволенням прийму вашу пропозицію! – зрадівши, Луна не стрималась і обійняла служницю.

Альта вражена такою щирістю та добротою світлої принцеси була на межі того, щоб розплакатись. Не встигла вона допомогти Луні підвестись з підлоги, як до кімнати увійшла імператриця Фірра.

– Доброго ранку, моя ясносвітла дитино! – посмішка на криваво-червоних губах підкреслювала білизну рівних зубів імператриці. Вона була чарівна у довгастій сукні кольору запеченої крові з розшитими на ній трояндами та світилася як чорний діамант. – Сьогодні буде неймовірний вечір! Сподіваюся ви відпочили після вчорашнього інциденту та готові до балу у вашу честь. – захоплення в голосі імператриці було настільки підбадьорливим, що в серці Луни зажевріла надія. – Уся Темна імперія лишень і чекає на зустріч з вами! Вже розпочато підготовку до зустрічі поважних гостей, що можуть стати претендентами на вашу руку. – Фірра відвела очі в бік, ніби збираючи до купи думки і знов подивилась на вражену такою новиною світлу принцесу. – Я не сподіваюсь, що Темніан якось змінить свою поведінку, тому краще не розраховувати на нього.

– Моя темна величносте, – звернулась Луна, злегка схиливши голову, – чи можу я вас просити про послугу?

– Звісно, моя ясносвітла дитино! Питайте що вашій душі завгодно і це буде виконано за лічені хвилини, або години.

– Чи можу я відвідувати імператорську бібліотеку? – таке дивне прохання зворушило імператрицю Фірру, якщо не розчулило.

– Звісно, – зітхнула імператриця, розуміючи, що це досить нормальне запитання від представниці цнотливих світлих. – Альта покаже вам, моя ясносвітла, де саме в замку знаходиться бібліотека. Ви можете проводити в ній стільки часу скільки забажаєте, та не забудьтеся про бал.