Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

В кімнату закралася тиша. Нарешті Кіль порушив її.

-- То це означає, що Хольгрен хворий на всю голову, чи ні?

#

Невдовзі “вечірка” закінчилася. Сірий Зуб і Мок М‘єн розійшлися переконані, що я божевільний, але врешті-решт допомогти Мок М‘єна переконала обіцянка великої кількості золота, а Сірого Зуба просто надія. Кіль також схилявся до того, що я ненормальний, але він був надто молодим і недосвідченим, щоб прийти до остаточного рішення. Навіть якщо він переконається, що я з‘їхав з глузду, я був певен, що він залишиться зі мною через вірність.

Золото, надія і вірність. Потужні стимули, щоб переконати трьох людей допомогти мені взятися за здавалося неможливе. Не зашкодило теж, коли я пояснив, що їм не доведеться супроводжувати мене в подорожі в Траксис.

Цілком ймовірно, що я знав про одинадцять кіл пекла більше, ніж будь-хто серед живих. Ну, принаймні будь-хто, хто не був демонологом. Я ретельно вивчав їх після того, як продав душу, намагаючись знайти вихід з умови. А потім я загинув і потрапив у третє коло пекла. Про те, що я там побачив я не можу нічого розповісти; моє воскресіння супроводжувалося якимось примусом. Але одна річ, яку я довідався перш ніж воскреснути, давала мені надію, що мій план зробити набіг на Чорну Бібліотеку мав шанс на успіх.

Пекло було порожнім. А принаймні третє коло. Я був готовий побитися об заклад на своє життя і душу, що інші теж.

Звісно, туди продовжували надходити прокляті душі, але там їх не зустрічали, не катували і не пожирали демони.

Всі вони згинули. Від повелителів демонів до рядових демонів, а навіть пекельної демонічної фауни, все зникло.

Я й гадки не мав куди вони зникли і чому. Так само не знав чи вони повернуться. Але їхнє зникнення давало мені надію на успіх. Якщо вони не з‘являться, то щоб добратися до Чорної Бібліотеки, мені не доведеться пробиватися крізь третє, четверте і п‘яте коло пекла – битва, якої мені було не виграти. Навіть без їхніх корінних мешканців, подорож через три кола пекла буде небезпечною.

Заходити потрібно буде в Голдориті, третьому колі пекла. Тільки в ньому були ворота, до яких я мав відносно легкий доступ. Звідти, якщо я отримаю доступ до Шипа, то зможу уникнути четвертого кола пекла. Але мені не уникнути Траксиса, а Траксис, хоча й найменше з одинадцяти кіл пекла, в певному сенсі було найгіршим з них усіх.

Але все по порядку. Спіймати в пастку породження тріщини, і випробувати свою теорію. Якщо воно буде відчувати тріщину, приручити його. Якщо мені це вдасться, я зможу залишити Белларіус і повернутися в Люсерніс.

Але, якщо все піде добре, то в Люсернісі я не затримаюся. Тільки щоб залишити Кіля живого-здорового вдома, відвідати потужну, непередбачувану істоту і заново відчинити ворота до пекла, створені шаленим чаклуном Бошом поряд з Джакос-Роуд.

Інспектору Клюге це дуже не сподобається, якщо він довідається. Краще, щоб він не довідався.

А далі…

Що ж. Крок за кроком.

Я кивнув Кілю, залишив його біля вогнища і піднявся по сходах, магічне світло вказувало мені шлях. Я знов пройшов повз вкритий шматкою мольберт на другому поверсі. Мене так само абсолютно не цікавили мистецькі починання Телемарха, як тоді, коли ми з Амрою вперше піднімалися сходами в його внутрішнє святилище.

Я зупинився в бібліотеці на третьому поверсі й навмання взяв книжку з вкритих пилюкою поличок, не завдаючи собі клопоту, щоб глянути на назву, якщо вона в неї взагалі була. В більшості не було. Це не мало значення. Якщо я не почитаю, щоб розвіятися перед сном, то не засну. Факти, припущення, спогади, плани і обривки планів будуть безперестанно марширувати в мене в голові, й невдовзі настане світанок, а я й ока не змружу. Я міг функціонувати й без сну, але в мене не було певності, що я буду настільки вправний, як цього вимагатиме ситуація. Особливо якщо мені потрібно буде без підготовки кинути закляття.

Магія – безжальне мистецтво, і помилка через неуважність може означати раптову смерть, мою чи інших. Івуст, мій вчитель, втовкмачив мені це в голову з самого початку. Тут він не помилявся, хоча помилявся в багато чому іншому.

Я ліг спати у внутрішньому святилищі, як робив це кожної ночі відколи зникла Амра. Кіль почувався тут незатишно, але мені було спокійно. Я посилив магічне світло, вмостився в кутку і почав читати, як мені здалося трактат про вимірювання часу, написаний якимось мертвим Госландським філософом. Це була повна маячня, через яку було майже неможливо продертися, саме те, чого я потребував.

Я проспав майже дві повних години. Хурвус був би невдоволений. Я забув зняти пов‘язку.

4

-- Маг… е… Хольгрене, там внизу купа солдатів, -- сказав мені Кіль. – Знов.

-- Ті самі що вчора? – запитав я, не дуже звертаючи на нього увагу. Я розпрацьовував пастку, щоб загнати в кут якесь породження тріщини. Оскільки в мене бракувало самого необхідного, паперу, чорнила чи ручки, я писав у повітрі, сріблі нотатки, видимі тільки магічним зором. Мабуть, я здавався Кілю божевільним, але він не став коментувати.

-- Ні, ці -- найманці. В них чотири залізних скрині. Здається, важкі. Кажуть, що з банку.

-- А… так. Вже йду. – Я закріпив нотатки і вийшов з кімнати. Кіль мав сумний вигляд.

-- В чому справа, Кілю?

-- Присягаєш, що не розізлишся?

-- Ні. Але присягаю, що не вб‘ю тебе. Що?

-- Ти божевільний?

-- Не більше ніж будь-який маг, і набагато менше, ніж більшість з тих, кого я зустрічав.

-- Ти мене не дуже заспокоїв.

-- Пробач. Я думав тобі потрібна