Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

                                             Розділ 3

Трохи менше місяця працюю в готелі поповній. Кафі бачив два тижня тому на площі, як завжди розповідав щось людям лікуючи їх. Все ще не розумію як він це робить хоча Кафі не одноразово розповідав. І взагалі чи збирається він мені якось повідомити коли будемо вирушати, чи можливо він цього не зробить? Ну ні… не думаю. Може він дивний але не такий. Це точно.

        Сьогодні потрібно вирішити питання хто буде замість мене керувати готелем поки мене не буде. Зараз до перевіряю документи в кабінеті та піду, до власне, власника готелю, колишнього.

Її батько передав мені готель під час нашого весілля, після її смерті я хотів повернути його, родина відмовилась. На похоронах батько сказав « Цей готель твій, наша донька передала тобі. Тай немає кому ним після нас керувати…»

 З документами розібрався ще до обіду, якщо чесно думав це займе набагато більше часу. Передав деякі листи для відправки Урсулі, руда дівчина натомість здивовано сказала:

- Чому так мало? – встала з крісла за стійкою.                       

- Ну якщо хочеш більше роботи, можу ще наробити.

- Та я пожартувала… - почухала вухо.

- Я теж. – усміхнувся й відправився у район який ще називають « Зелений» у цьому районі продають найкращі трави на цілому континенту, хоча район не надто великий порівняно з іншими, Імперія сонця розташована на двох континентах одразу. Добре що хоч є природній міст до іншої частити,

До Зеленого району дістався без проблем. Будинок батьків моєї дружини був доволі вузьким, мав чотири поверхи. Зайшов у невеликий загороджений передній двір де росло багато чорнобривців. Постукав у двері.

- О вітаю Денсею. – відчинила привітна Марія.

- Вітаю, я прийшов про дещо поговорити.

Перед дверима ніжився рудий кіт, колись його  Поллі знайшла у канаві із іншими,  на той час мертвими кошенятами. Напевно його маму загризли собаки, або впала десь із даху.

- гаразд, заходь. На вулиці ще холодно, накинув хоча би сведр – на мені був легкий одяг. Справді трохи прохолодно.

        У вітальні де було багато поличок із книгами, камін, декілька рослин. У кріслі сидів Піт. Ця пара має багато сивого волосся, відміно від старих сусідів, Марія із чоловіком кращих поглядів.

- Дені, вітаю. Сідай.  – швидко відкинув газету.

-  Так. Кхм. - Марія і Піт сиділи поруч в очікувані розмови, по мені напевно було видно що не просто так прийшов.

- Мені потрібна заміна в готелі на декілька рокі. Два- три не більше. – у мене жах як зачухалась рука.  – тому і тут.

- Але куди? – Запитав Піт без подиву.

- Конкретного місця немає, скоріш за все у королівство Немфет.

- З ким ти туди збираєшся іти? – запитала Марія. Здається вони не хочуть мене відмовляти. По їх тілах видно смуток.

- Із Кафі та принцесою напевно, цього я точно не знаю.

- Принцесою?? –подавився слиною.

- Так, через Кафі вона не поїде якщо мене не буде.

- Чому?

        На мить мій погляд кинувся до годинника над каміном. Пробив курант шостої години.

- Там довга історія. – ковтнув слину в’язку наче камінь, - Прийшов сюди вирішити кому залишити готель на цей час.

- Святий, принцеса і керівник готелю. Цікаве поєднання. – трішки із сарказмом, усміхнувся Піт.

- Може Кафі для когось святий, але для мене це  друга,  до речі не зовсім святого.

- Ну різниця невелика.

- Можливо. На мою думку підходить зі всіх лише Урсула, та вона юна і невміла. Хочу щоб ви їй допомагали.

- Урсула? Вона ж ще дитина. - підняв проби, - Дівчинка не в змозі впоратись з такою відповідальність, був би хлопець то ще б міг щось.

- Давно ви в готель не заходили. – похитав головою. Про не важливість статі вирішив промовчати.

- А чому не твій заступник? Кваліфікована людина, і роботу виконує непогано.

- Може і так, - не став сперечатись. – Богдан дуже м’який, його легко обдурити, обікрасти. А Урсула навіть зі мною може сваритись за речі які я краще знаю. Далеко не всі можуть навіть подумати про сварку із керівником, те що вона дівчина чи хлопець ролі не грає.

- Ну якщо вона не боїться навіть з керівництвом сваритись, то непоганий кандидат. Хоча мені не дуже віриться, якщо чесно.

- Ну ось і перевірите. – Вже уявив Піта з круглими очима, поруч щось тараторить Урсула про правильний облік документів.  – так що згодні? Прошу ставитись до її так би мовити… впевненості більш м’яко.

- У нас вибору у принципі немає. – Переглянувся з дружиною.

- Ой, я ж зовсім забула, хочеш чаю? – Схопилась Марія. – як же я так! Старість чи що?

- Навіщо так хвилюватись? До вас прийшов зять а не гість. – ці слова вже не встигли дійти до неї.

- Розкажеш як живеш. Зовсім не приходиш навідати. – голос лунав десь із коридору.

Під час нашого чаювання, переважно розпитували мене. Я звісно намагався їх запитати як вони тут живуть самі, ну як самі, із помічницею. Можливо у них із здоров’ям щось, про матеріальні блага навіть запитувати не став вони отримують достатньо від готелю.

Усі їх відповіді підштовхували перервати свою розповість і розпитати мене. Наприклад  на середині розповіді Марі про їх подружнє життя на слові « старий дід», Марія запитала як там дах в готелі, колись він тік через старі дошки.

В роки мого керування я замінив майже усе старе дерево, окрім комори. Там дерево ціле.

Ось зараз іду вулицею і думаю що ця парочка повна сил і енергії на відміно від мене, боюся вони переживуть Денсея.

        Щось грохнуло у вузькому провулку праворуч, на вулиці вже темно (мене проводжали до виходу дві години, знаєте наче в дитинстві батьки ніяк не могли піти від гостей. Тепер я розумію чому).  Краще не дивитись що там за шум. Вирішив піди далі але почувся писк.

- Хто там? – мені трохи боязко, та у кишені є ніж за який моя рука вхопилась.