Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Обличчя моїх батьків повні здивування, а про Труша мовчу взагалі - почервонівся як той помідор..
- Станіславе, ми завжди раді вашому візиту! - відійшовши від шоку, промовив мій батько - Але як бачите, у нас сьогодні гості, і Амелія має тут бути присутня..
Чорт! Чорт! Не маю, не маю я бути тут присутня! Благаю Стас, благаю вигадай бодай щось..
- Я все розумію, але у нас з Амелією заплановано побачення, сьогодні зранку я забронював квитки до кінотеатру, не можна пропускати таку можливість! - напевно на ходу вигадує той.. Боже, яка у нього велика фантазія, хоч би це тільки спрацювало!! 
- Любий, не будемо псувати дітям побачення! Я впевнена, містер Труш усе зрозуміє, і у нього буде інша можливість поспілкуватись з Амелією! - напрочуд розсудливо заговорила моя матінка..Хах, не хоче втрачати такого вигідного нареченого як Стас, та й проганяти Труша не збирається також! Цікаво, до чого приведуть оці її ігри?? 
- Звичайно, з Амелією ми ще обв'язково зустрінемось! - підморгнувши, промовив до мене старий збоченець.. А я в той момент тільки сильніше стиснула руку Стаса, натякаючи що нам пора бігти..
- Тоді гарного вам проведення дня! Міс Крофт не хвилюйтесь, ваша донька у надійних руках! - розуміючи мене без слів, сказав хлопець до моїх батьків та нарешті забрав із того проклятого будинку..
Коли ми були на подвір'ї я піддалась емоціям та з почуттям маленької свободи кинулась в обійми до Стаса:
- Дякую, дякую тобі.. Ще трохи і я б збожеволіла поруч із тим старим недоумком! 
- Хей! - погладжуючи мене по волоссю вигукнув він і додав:- Я ж обіцяв, що приїду і заберу тебе. Чи ти сумнівалась? 
- Навпаки, я тільки на тебе і сподівалась! Ти навіть не уявляєш наскільки це огидно отримувати компліменти від 60-ти річного діда, який ще досі розраховує на мою люб'язність до нього...- відповідаю, згадуючи як Труш цілував мою руку, аж душа затремтіла від злості та огиди..
- Ну тепер ти біля більш кращого нареченого, ніж той Труш:) - жартуючи промовив хлопець..
- Достатньо з мене тих наречених! - після такого відсторонююсь від свого рятівника, а то щось він занадто правдоподібно починає грати роль романтика..
- Гаразд, не кіпішуй принцесо, у нас там за планом кіно мало бути! - натомість говорить той, не стримуючи своєї посмішки.. Стоп, а він хіба не пожартував про кінотеатр? Я ж думала, що це все було вигадано на ходу! 
- А ти хіба не вигадав це на ходу?? - озвучую свої думки у голос..
- Звичайно ні! Я ж не міг обманювати сім'ю Крофтів:)) - всеодно весело відповідає він, ніби намагаючись щось приховати.. 
- Стас, ти мене розчаровуєш, а я сподівалась на ще одне цікаве викрадення!! - ошелешую не тільки його, а й себе від таких дурнуватих слів. Чорт, цей Кричевський погано на мене впливає! Дуже погано! 
- Натяк зрозумів! - підморгнувши мені, відповів той і якось зненацька підхопив мене на руки.. Що цей божевільний собі дозволяє?? 
- Що ти робиш? Ти з глузду з'їхав?? - намагаюсь голосно не кричати..
- Поруч з тобою я вдало крокую саме до цього! - знову жартує він та прямує разом зі мною до своєї машини...
- Опусти мене!! Що ти собі дозволяєш?? - всеодно не відступаю від свого..А якщо люди побачать? Що вони подумають?? 
- Викрадаю! Так як ти і хотіла! - на тому ж самому позитиві відповідає Стас.. Я зараз виб'ю йому зуби і побачимо чи довго він зможе так посміхатися??
Станіслав:
Як же ж мене веселить здивоване і водночас сердите личко Амелії.. Це ще більше заводить робити усілякі дурниці, яких я сам навіть не очікую! Але мушу визнати, батьки у неї точно не сповна розуму, щоб запрошувати старого Труша, який буде, точно не з ввічливості дивитись на зону декольте їхньої доньки.. Так і хотілось врізати цьому старому виродку, але Крофти точно б цього не оцінили, і довелось би бідолашній дівчині виходити за Труша, а моя совість би цього точно не дозволила..
Швидко тисну на газ і везу її до "кінотеатру".. Вже через деякий час під'їжджаємо до місця нашого призначення, на що дівчина дуже швидко реагує:.
- І що це за кіно таке?? 
А ви що думали я справді відвезу її у якийсь нудний кінотеатр?! Викрадати, отже викрадати із родзинкою..
- А хіба не була у такому кіно?? - далі граю за своїм сценарієм..
- Стас, давай я пролью тобі світло на ситуацію: це ж стрибки із канатом, і ніяким повнометражним фільмом тут навіть не пахне! - говорить трохи перелякано вона.
- Справді?? Я навіть не знав!! - всеодно стою на своєму. Цікаво споглядати, як вона сердиться, тоді ще гарніша виглядає! 
- Все ти знав, бісів викрадач! Вези мене назад!! 
- У лапи до Труша?? Та залюбки, мені менше клопоту буде! - вдаю непрямий пофігізм..
- Тобі смішно?? - дівчина запитально і водночас здивовано піднімає свою брівку..
- Аж ніяк! Якщо тобі буде краще з батьками та старим збоченцем, то я не маю права тобі заборонити до них повернутися! 
- А, ну гаразд! Вези, вези мене додому, якщо не хочеш зі мною вештатися! Я справді краще посиджу у компанії старого педофіла! - на цьому моменті Амелія зривається не на жарт. Здається я щось загрався та перегнув із своїми жартами..
- Заспокойся, я ж просто жартую!!
- Жартуєш? Ти гадаєш для мене це смішно?? З таким не жартують Стасе! Ти ж сам прекрасно знаєш, як я не хочу повертатись туди, але всеодно продовжуєш жартувати?? Знаєш, краще справді відвези мене додому!! - (якось не так вона реагує на мій хороший настрій) Або у мене неправильні жарти, або у неї просто немає почуття гумору?? 
- Стас, відвези мене додому!! - знову говорить вона. Та скільки ж можна?? Дім! Дім! Сама ж хотіла звідти втекти, що тепер не так?? 
- Амеліє, заспокойся нарешті! Ми приїхали розважитись, розслабся нарешті! - намагаюсь трохи зменшити напругу. 
- Гаразд, тоді я просто викличу собі таксі! - ніяк не заспокоїться вона. Та чорт забирай, в чому ж проблема?? 
Щойно вона хоче вийти із автомобіля, закриваю перед нею всі виходи! От тепер побачимо куди вона зможе піти?! 
- Стас, відчини! Твої жарти вже переходять межу!! - якось неспокійно промовляє вона..
- Амеліє, ти поясниш мені, що відбувається?? - натомість запитую я.
- Стас, відчини! Я не маю чим дихати! - шепотом промовляє дівчина, хапаючись за горло. Чорт. Що? Що це з нею? На автоматі відчиняю двері, з яких вона ледве виходить на подвір'я. Швидко підбігаю та підношу воду! Зрештою дівчина заспокоюється та присідає на капот мого авто... Стаю поруч, беру її руку та наважуюсь спитати:
- Амеліє, чому ти одразу ж не сказала, що боїшся замкнутого простору? 
- А що б це дало? Ти ж причепився до мене із своїм "розслабся, розважимось" і зовсім не розумів, що я боюсь, боюсь таких екстремальних розваг..  А коли ти замкнув двері авто, у мене почалась панічна атака...- виговорює вона, видихає, а потім додає:- У дитинстві, батьки могли часто закривати мене у підвалі, через те, що я просто не хотіла виконувати їхні накази: одягатись так як хочуть вони, ходити, дихати і навіть існувати! Я дуже боялась, не могла ніяк вийти, тому просто плакала. Батько кричав, щоб я не ревла, бо можуть прийти його бізнес - партнери, навіть піднімав на мене руку, і знову замикав у підвалі.. Через це я дуже боюсь звуків зачинених замків!! 
Чорт! У думках, я давно б'ю себе об землю! Який же ж я недоумок!