Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук"

305
0
06.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Врятуй мене, якщо зможеш" автора Ольга Християнчук. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук» була написана автором - Ольга Християнчук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук" в соціальних мережах: 

"Врятуй мене, якщо зможеш" - це захоплююча історія про силу духу та можливість змін. У цьому романі Ольги Християнчук вирушайте у подорож через темні увібрації та відкривайте для себе світ внутрішніх перетворень. Головна героїня - сучасна жінка, що шукає своє місце під сонцем, і лише ви зможете розкрити її справжній образ.

👤 Про автора: Ольга Християнчук - талановита письменниця, яка перетворює емоції на слова. Її твори - це глибокі та неповторні історії, які прокладають шлях через лабіринти почуттів. Авторка вміло змальовує світ героїні, залишаючи за собою слід у серці читача.

🌐 ReadUkrainianBooks.com: Ласкаво просимо на ReadUkrainianBooks.com, де кожен бажаючий може насолоджуватися читанням безкоштовно та без реєстрації. Ми пишаємося своєю колекцією бестселерів і найкращих творів світу українською мовою. Читайте та збагачуйте свій внутрішній світ словом.

📚 Важливість української мови: Читати українською - це не тільки шлях до захоплюючих історій, але і спосіб підтримати українську мову та культуру. ReadUkrainianBooks.com вірить, що читання українською - це розвиток мови та підтримка національного слова.

🌈 "Врятуй мене, якщо зможеш" - це прекрасна можливість втекти в світ емоцій та роздумів. Поглибіться у цей захоплюючий роман разом із ReadUkrainianBooks.com. ❤️📖

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 83
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Я виходжу з дорогого автомобіля і оглядаюсь навколо. Над головою височіють білосніжні гори, із задоволенням вдихаю морозне повітря. Моя мрія здійснилась.

-         Нарешті ми приїхали. У мене ноги оніміли, - мій давній друг Дмитро з’являється поруч і інтенсивно розтирає себе руками. - Як тут холодно.

Одягнений в легку модну курточку, весь труситься, русяве волосся колише зимовий вітер. Його вигляд не відповідає погоді.

-         Ти ніби не в гори збирався, а в теплі краї, - саркастично коментую і сильніше затягую навколо шиї теплий шерстяний шарф. Його мені зв’язала бабуся.

Сірі очі незадоволено зиркають в мою сторону. Дмитра я знаю з дитинства. Ми жили на одній вулиці маленького містечка, ходили в одну школу. Завжди дивувало його сильне бажання подобатись іншим, навіть, якщо це шкодить йому.

-         Дмитрику, любий, зараз ми у будинку загріємось, - білява дівчина, по імені Аліса, у голубій коротенькій шубі, хапає хлопця під руку і тягне за собою.

Раніше на такий жест я б ревнувала, та зараз мені байдуже. Колись у старших класах ми з Дмитром зустрічались. Коли поїхали у велике місто на навчання, розійшлись. І я ще довго не могла його забути. Та зараз все в минулому, я перевернула цю сторінку і живу далі.

Чую позаду хруст снігу, не оглядаюсь, просто іду слідом за Дімою і Алісою. По переду розташований дерев’яний котедж, навколо нього ростуть пишні голубі ялинки. Милуюсь деревами і беру собі на замітку, що потрібно зробити фото.

Поруч виростає масивна чоловіча фігура у чорній шкіряній куртці з білим комірцем.

-         Ручаюсь, в таких місцях раніше ти не бувала, - як би я його не уникала, та Давид доганяє мене і йде поруч.

Його впевнена ходьба і гордовитий голос дратують мене. Лише на секунду зиркаю в його сторону. Нахабний вираз симпатичного обличчя злить ще більше.

-         Куди мені до такої краси, - мій недружелюбний тон його лише розважає.

-         Нічого, Надійко, - він не відводить від мене своїх пронизливих, не звично зелених очей. - Хоч раз поживеш, як нормальні люди.

Різкий холодний вітер шарнув по його задоволеному обличчю, скуйовджуючи чорне мов смола волосся. Він автоматично поправляє зачіску. У думках я бажаю йому захворіти від зимового холоду і померти у муках. В голос не відповідаю нічого. Чим більше огризаюсь, тим сильніший у нього азарт зачіпати мене.

-         Ей! Ви мене забули! – п’ятий учасник нашої подорожі доганяє нас.

Худощавий хлопець в очках, одягнений в чудернацьке суконне сіре пальто. Дивакуватий, завжди на своїй хвилі і постійно сидить в онлайн іграх. Телефон він ніколи не випускає з рук. Я підозрюю, що він хронічний ігроман.

-         Максиме, я думав ти так і залишишся в машині, - сміється Давид. – Тебе не можливо відірвати від твоїх справ.

Максим засмучено зітхає, кидає прикрий погляд на телефон і ховає його у кишеню пальта.

-         Я втратив замок. Мене розгромили, як хлопчака.

Його серйозний тон дивує мене. Ніколи не розуміла, як можна так завзято хвилюватись за звичайну гру.

-         Що тобі сказати. І таке буває, - відповідає Давид і на підтримку хлопає по плечу.

Вони усі між собою добрі друзі. Хлопці вчаться на останньому курсі юридичного. Там Дмитро з Давидом і потоваришував. Аліса молодша сестра Давида, і їх батько, чи то депутат обласної ради, чи то якась важлива персона в адміністрації, тому через свій статус несуть себе досить високо. У Максима, на скільки я знаю, батьки відомі адвокати. Я між ними чужинець, із сім’ї звичайних робочих, і попала у цю подорож випадково. Дівчина Давида захворіла і Дмитро запропонував мені поїхати з ними. Я про гори мріяла все життя і з радістю згодилась. Хоч і знала, що буде не просто.

Раніше цю компанію я зустрічала у Дмитра на дні народжені. Золота молодь не хотіла спілкуватись з звичайною дівчиною, та й я не горіла бажанням впускати їх в своє життя. Тоді Давид і почав діставати мене. Спочатку він захмелілий хотів підкотити, та коли я його відшила, перейшов на агресію. Напевно зачепила велике его.

Ми заходимо у будинок. Простора вітальня приймає нас стилем шале, будинка альпійського пастуха і тріском полум’я в каміні. Ще до приїзду тут все підготували для нас. Гроші вирішують все. Я посміхаюсь собі. Сама ж так не вважаю.

У повітрі пахне насиченим ароматом дерева, перемішаний з легкою ноткою диму. Масивний дубовий стіл і стільці з широкими спинками займають не малий простір правої частини кімнати. Широкий світлий диван, що розташований навпроти каміна різко контрастує з темними дерев’яними стінами.

-         Мені одній здається, що тут жахливо? - вередливим звичайним для неї тоном, обурюється Аліса.

-         Що ти розумієш? – нетерпляче говорить Давид сестрі. – Це найкращий котедж по всій околиці.

-         Не міг вибрати щось більш витончене, - кривить дівчина свої ідеальні губки.

Брат зиркає на неї застережливим поглядом і та замовкає. Вона кориться його авторитету.

Мені будинок подобається. Є в ньому якийсь дух лісу і дикості. Деякі елементи, на кшталт дивану, трохи псують атмосферу, але це не страшно. Я ходжу по вітальні розглядаю інтер’єр, і намагаюсь не звертати увагу на пронизливий погляд  Давида, котрий наче переслідує мене.

Максим радісно гепається на диван і втикається в телефон, оголосивши усім, що в нього важливий рейд. Не розумію, що це означає, але знаю одне, наступні декілька годин ми не почуємо від нього а ні звуку.

-         Ну що, будемо заселятись, - звучить командний голос Давида. – ходімо, Дмитре, принесемо багаж. А дівчата хай вибирають собі кімнату.

Він якось дивно зиркає на мене і виходить геть, не дочекавшись товариша. Діма слухняно спішить за ним. Чого він тільки не зробить заради прихильності такого, як Давид.

-         Сподіваюсь кімнати краще виглядають, ніж оце все, - вередливо говорить Аліса, скоріше собі ніж мені, і цокає високими підборами по дерев’яних сходах у гору.

Я за нею не йду. Не хочу, щоб команди Давида розповсюджувались на мене. Підходжу до грубо вирізьбленого столу, торкаюсь лакованої поверхні. Невідома мені енергетика відчувається в таких меблях. Поруч, під стіною стоїть вітринна шафа. Крізь прозоре скло видніються фарфорові, розмальовані звивистими візерунками, тарілки і чашки. Вони виконують скоріш за все декоративну функцію. Помічаю двері на кухню і заглядаю туди. Сучасна гарнітура і техніка ідеально чиста. Навряд чи нею хтось користувався. Гості цього будинку не звикли до самообслуговування і скоріш за все їдять у ресторанах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук"