Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

     Вони увійшли в підземелля та ліхтарі згасли. Біля входу було ще видно, тож вони побачили смолоскипи та запалили їх. 

     Едвін тримав Емі за руку і не відпускав. Коридори були лабіринтом. І ось до них з'являються два привиди та ведуть їх до скрижалю. 

          За кілька метрів від місця, де зберігався скрижаль привиди зупинилися і вказали на ще один поворот за яким і була реліквія. 

        Далі вони попрямували самі. За поворотом нікого не було. Навпроти них у кам'яній стіні було заглиблення, де лежав скрижаль. Едвін оглядав усе довкола. Щось було не так і він це відчував. Не було вартового, але чому?!

       Емі відпустила руку чоловіка та пішла до скрижалю. В момент коли вона взяла його до рук за її спиною з'явився вартовий. Він вхопив її за плече та відкинув у бік. Вона влетіла в стіну та впала на землю. Переляканий Едвін ринувся їй на допомогу. Але вартовий відкинув його далі від них. А тоді він попрямував до дівчина, яка намагалася встати на ноги попри жахливий біль у її тілі. Він взяв її загорло та підняв до гори так, що вона повисла у повітрі. 

    Едвін же був наче паралізований, не міг зрушити з місця. В ньому вирували емоції і переповнював страх знов втратити її. Тоді самотня сльоза покотилася з його очей і впала на землю. Потік невідомої енергії та дивного спокою пронизав його тіло і він зміг знайти сили зрушити з місця. Едвін швидко побіг до вартового та відкинув його від Емілі. Вона почала падати та чоловік вхопив її. 

     Дівчина жадібно хватала повітря, а чоловік легко її обійняв та всадив біля стіни. А тоді прийнявся за вартового. Та поки вони билися Емі потягнулася до свого рюкзака та витягла клинок смерті і розбила скрижаль. Вартовий зник і чоловік одразу ж підійшов до дівчини і міцно обійняв, а тоді поцілував її в чоло. Вони вийняли беруші з вух та відклали їх.

— Нам треба вибиратися звідси. - ледь чутно сказала Емі, але її слова звучали голосно.

— Так, звісно. - дівчина намагалася встати, але її нога була травмована, тож Едвін не роздумуючи взяв її на руки, від чого вона аж скрикнула, та попрямував до виходу. 

    Коли вони вийшли на вулицю, то все змінилося. Вже не було туману чи хмар на небі. Було тепло, діти бігали та гралися, місто знов ожило. Люди довкола ходили наче нічого не сталося.

     Едвін попрямував до машини та відвіз дівчину до найближчої лікарні. Їй вкололи снодійне, щоб вона відпочила. Чоловік сидів поруч увесь цей час. 

     Коли дівчина прокинулася то побачила, що Едвін тримав її руку весь цей час і теж спав. В палату зайшов лікар. Чоловік теж піднявся і сонно потер очі. Лікар приніс рецепт на ліки та рекомендації для лікування вдома. Тоді чоловік відніс дівчину в машину та сходив по деякі речі.

— Дякую! За те, що там врятував мене і за те, що в лікарню відвіз теж. - вона дивилася уважно за його реакцією.

— Емілі... я не міг допустити, щоб ти померла. Я тут, щоб захищати тебе. І... я... - їх розмову перервав дзвінок. 

— Вибач. - Едвін дістав телефон та підняв слухавку. - Слухаю. - це була пані Лютея. Вона, щось гомоніла знервованим голосом. - Пані Лютея, ми вже їдемо, за кілька годин будемо в місті. Я розумію вашу стурбованість, але все добре. - тоді жінка трохи роздратовано щось сказала йому та поклала слухавку.

— Що вона сказала? - поцікавилася дівчина, хоча бачила, що Едвін напружився через цю розмову. 

— Нічого особливого.

— Це якось стосується того, що сьогодні відбулося?

— Ні, це інше. І тебе це не стосується, тож більше нічого не питай. - від цих слів холодом повіяло, але дівчина лише кивнула головою і перевели погляд у вікно. Її злегка зачепили слова Едвіна, але вона розуміла, що якщо це особисте, то лізти туди не треба. 

     Коли вони під'їхали до будинку Емі, чоловік допоміг їй з речами та відніс її в будинок. 

— Ти не йдеш? - здивовано спитала вона, коли він зачинив двері та замкнув їх.

— Ні, в тебе травмована нога, сьогодні лишуся з тобою. Лікар сказав, що треба виключити будь-які навантаження і відпочивати, тож я приготую поїсти.

   Тоді вона зрозуміла навіщо він купив трохи більше, ніж потрібно було продуктів. Увесь вечір він пуклувався про неї. Навіть допоміг голову помити. 

— Я буду спати поряд з тобою. - Емі ледь не вдавилася водою. 

— З чого б це? - її очі округлили до розмірів яблука від здивування.

— Якщо тобі, щось потрібно буде просто скажеш і я принесу тобі це. - він все так спокійно відповідав.

— Спатимеш на підлозі. В шафі є матрац і все необхідне. - вона вказала на шафу навпроти ліжка і чоловік слухняно зробив так, як сказала дівчина. 

— Ти спиш з нічником? - чоловік ледь помітно посміхнувся.

— Так, і це не смішно... - вона зморщила носик і втопилася у ковдрі. А тоді провалилася у сон.