Читати книгу - "Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розмова тривала ще з пів години, і виявилося, що охоронець, звичайний охоронець, знав про мої винаходи, про всі до одного, що були запатентовані під вигаданим ім'ям.
Розмова мене настільки захопила, що я забула про все на світі, і хоч я більше слухала й лише ставила питання, та все одно в якийсь момент зрозуміла, що зайшла надто далеко... Напевно, це сталося тоді, коли в моїй голові промайнула думка: "Якби принц був таким... може, я б і вийшла за нього заміж..."
Це змусило мене пригальмувати й пригадати мою ціль і мої справжні бажання, а не короткочасні почуття, що не мали нічого спільного з реальністю.
Охоронець, очевидно, помітив зміни в моєму настрої.
- Все гаразд?
- Так... ні... вже час відпочивати. - Я різко підвелася на ноги, скинула з себе одежину. - Дякую за піджак і за розмову. Ви змогли мене повеселити всіма цими історіями про чудернацькі винаходи... Та мені вже час відпочивати, - холодно сказала, тримаючи піджак на витягнутій руці.
Пора було взяти себе в руки... Зовсім розм'якла від його похвальних слів про мої винаходи...
- Звичайно... - охоронець повільно підвівся, забрав піджак і з таким самим незрозумілим виразом обличчя побажав добраніч. - Доброї ночі, Ваша Високосте.
І чому це холодне відсторонене звернення так різонуло мій слух?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно», після закриття браузера.
