Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно 📚 - Українською

Читати книгу - "Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Все одно впіймаю" автора Вайлет Альвіно. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 24
Перейти на сторінку:
Розділ 7.1

Я крутнулася на п’ятках і вже хотіла піти геть, коли мене силоміць розвернули в протилежний бік і нахабно притиснули до чоловічого тіла.

- Що...? - але я не встигла сказати щось ще, бо наступної секунди мене не менш нахабно поцілували. Я б обов’язково врізала цьому зухвальцю, але поцілунок закінчився так само швидко, як і почався.

- Вибачте, - промовив він, відпустив мене і навіть зробив крок назад.

- Що...? Як...? Чому...? - я була настільки шокована, що не могла зібратися з думками. Мало того, що до цього мене ніхто не цілував... але зробити це так... Це було взагалі небачено. Хоча, якщо бути чесною із собою до кінця... це було приємно... і зворушило такі струни душі, які ніколи раніше не звучали ні для кого.

- Ще раз... вибачте... - він зробив ще один крок назад. Здавалося, він боявся мене... але розкаяння, справжнього розкаяння, на його обличчі не було ні йоти.

- Навіщо цілувати, а потім просити вибачення? Що це взагалі було?! І я вимагаю відповіді, і негайно! - здається, я опанувала нове вміння - кричати пошепки.

- Ви повірите, якщо я скажу... що ви мені сподобалися?

- Що...? - і знову відібрало мову. Такий досвід у моєму житті був новим. Місцеві лорди ніколи не зізнавалися мені в своїх почуттях... У порівнянні з моїми сестрами, я була просто ходячою катастрофою. Кому таке треба? А тут охоронець... З ним точно щось не так... якби ще зрозуміти що саме.

- Ви здивовані? - чи то запитав, чи то ствердив він.

- Скоріше, я шокована.

- Розумію...

- Ні, не розумієте... Це все не має ніякого сенсу... Ви або безстрашний, або просто божевільний.

- Вам здається, що мій вчинок божевільний?

- А вам ні? А якби я просто заголосила на всю округу? Вас би стратили на місці...

- Ви не така...

- Що? Не така? Яка не така? Ви стверджуєте, що знаєте мене? - це прозвучало просто обурливо.

- Звичайно, я не мав можливості дізнатися про вас надто багато... але дещо абсолютно зрозуміло.

- І що ж вам зрозуміло? - я склала руки на грудях і відкрито виражала свою злість.

- Ви не дуже хороша актриса, ви не хочете заміж за принца і ви щось задумали.

А ось це вже було погано...

Я відчула, як мої пальці похололи, а жест, який нещодавно виражав злість, тепер став захисним, наче тільки це могло вберегти мене від цього небезпечного чоловіка, що стояв переді мною.

- Здається... я ніде не помилився...

- Я не розумію про що ви. Якщо ви не бажаєте проблем, краще нам розійтися. - Я дуже переживала, що охоронці, які стояли на окраїнах нашого табору, могли нас почути. Хоча, певно, ще більше я боялася, що хтось із моєї свити прокинеться. Тоді біди не оминути.

- Не треба боятися... Я нікому нічого не скажу... Я хочу допомогти.

- І я маю в це повірити? Ви готові зрадити свого принца?

- Це складне питання...

- Ні, дуже просте. Ви готові діяти всупереч волі принца і допомогти мені?

- А якщо це не всупереч його волі? - якось загадково сказав охоронець.

- Не розумію...

- А якщо принц так само не хоче цього шлюбу, як і ви...

- Не хоче? Він наказав вам... позбутися мене? - я спитала це цілком серйозно, на що він лише розсміявся.

- Ні... я не отримував такого наказу... Я просто знаю трохи більше про нього і його бажання.

- Цікаво. І що ж у нього за бажання?

- Як у всіх... бути щасливим. І хоч для королівських осіб це іноді важко, він не готовий здаватися в цьому питанні. Тому, якщо ви бажаєте... хм, скажімо так, моєї допомоги... натякніть. Мої почуття щирі... принцесо...

- ... Я подумаю... подумаю над тим, що ви мені сказали... А зараз... добраніч, - я різко розвернулася і була готова не те що йти, а втікати від нього. Настільки бентежний і незрозумілий був цей чоловік... так само як і вся ситуація - дивна й лячна. Він не вписувався в мої плани. Він міг стати як корисним помічником, так і тим, хто все зруйнує. Тож варто було обдумати все дуже добре.

- А поцілунок на добраніч? - почулося тихо за спиною. Я вухам своїм не повірила! Різко розвернулася і побачила глузливу, але разом з тим милу посмішку. - Жартую... не нервуйте, принцесо, я не зашкоджу вам, - на це я вирішила нічого не відповідати, лише знову сказала:

- Добраніч...

- Еліас.

- Що?

- Моє ім’я... Еліас, якщо ви забули.

- Пам’ятаю... - цілковита брехня. Але тепер його ім’я я точно не забуду.

- Звичайно, добраніч...

І, може, мені здалося, та останнім словом прозвучало моє ім’я, або це вітер прошепотів його, лагідно лоскочучи листя дерев.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 10 11 12 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно"