Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Релі і сама нагострила вуха, опускаючи руку і простягаючи до кухля з пивом.

― А біс його знає, ― рибалка поклав руки на стіл, взяв своє пиво, ковтнув трохи і продовжив, поки зацікавлені товариші-торговці не зводили з нього очей. ― Кажуть, то взагалі не істота ночі. Вони ж заліза бояться, це всім відома істина. От жителі села й забарикадувалися, встановили залізні двері, поруч з вікнами поскладали залізні прути. А в одну ніч монстр взяв і увірвався в будинок, рознісши металеві двері вщент.

― Увірвався в дім??? І що зробив? Роздер усіх, хто був всередині?

― Ні, не роздер, ― захитав головою рибалка. ― Якби то, тоді усім би стало відомо, що то звичайний перевертень. Але ж не було і повного місяця ні в той день, ні в жоден з попередніх!

― То що він зробив із мешканцями?

― Нічого, ― на подив товаришів і Релі за разом, відказав рибалка. А тоді додав: ― Він не став чіпати нікого з дорослих. Лиш… поцупив їхню найменшу дитину. Від крику дорослі й попрокидалися, кинулися до дверей, та лиш тінь чорну уздріли… весь ліс обчесали, нічого… а вглиб ніхто потикатися не сміє, істота то серйозного шуму навела…

Релі насупилася. Історія здалася їй вельми заплутаною. Якщо вірити словам торговців, що люди забарикадувалися і обклали всі входи в будинок залізом… і навіть якщо металеві двері були знищені, це іще не означає, що то був не перевертень. Вони і не в повний місяць величезною силою володіють, а залізо на дверях могло бути замаскованим, скажімо, ззовні двері були покриті деревом. От монстр не помітив його, наткнувся, а коли почало обпікати, зі злості розніс усе та й вліз в дім іншим шляхом, наприклад, через якесь незабарикадоване вікно.

Одначе те, що чудовисько не стало нікого убивати, ось це вже по-справжньому дивно.

Релі зненацька підвелася з-за столу й підійшла до тих чоловіків, моментально формуючи запитання:

― Пробачте, шановні пани, у якому селі, кажете, все це відбулося?

Торговці так і зависли в ступорі. По-перше, жоден із них не помітив, як до них наблизилася ця з вигляду занадто спокійна і абсолютно безпардонна дівка. По-друге, з якого дива вона слухала їхню розмову?!

Мабуть, Релі подумала саме про це, бо поспішила вибачитися:

― Ще раз вибачаюся, шановні пани, я мимоволі підслухала вашу розмову. Справа у тому, що родом я із Медіаносу і довго не була на батьківщині. Розмови про чудовиськ на півдні країни тривожать моє серце, моя родина проживає в цьому регіоні і…

Та вартувало цим словам у зворушливій інтонації прозвучати, як чоловіки тут же проскандували:

― Мила дівчино! Наші тобі співчуття! Знаходитись далеко від батьківщини це, без сумніву, жахливо, але якщо твоя батьківщина ― Медіанос… ― і раптом той, хто говорив, затнувся. Інші разом ударили його по руках.

Та Релі прекрасно розуміла, що у його словах надто багато правди, за яку і вибачатися немає чого. І справді, якщо твоя батьківщина ― Медіанос, краще вже тікати, куди очі глядять, але аж ніяк не повертатися туди знову!

Та все ж добродушні пани-торговці повідомили назву села і порадили зійти у порту Сандвікена разом з усіма. Дівчина вклонилася їм, двічі подякувала, а опісля повернулася за свій стіл, аби чекати на захід в порт.

А це сталося лиш трьома днями опісля. За нормальних погодних умов шлях від Фаару до Лантеї займав не більше двох днів, та щойно Релі опинилася на борту, нізвідки взявся суцільний штиль. Корабель практично не рухався з місця цілий день, поки, зрештою, удача не навідалася до Релі знову, й не подув перший легенький бриз.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))