Читати книгу - "Послухай мене, Тесс Геррітсен"

— Мертве тіло — не рибка, ма.

— Ну, Трішія теж може бути мертвим тілом. До такого має дійти, щоб тебе зацікавити?

Джейн потерла скроню, намагаючись відстрочити насування головного болю.

— Гаразд, гаразд. Я приїду завтра.

— Коли?

— Десь після обіду. Я маю подивитися розтин. А потім ще багато чого зробити.

— О, а ти пам’ятаєш тих нових людей через вулицю? Ґрінів?

— Ти все ще шпигуєш за ними?

— У їхньому будинку лунає якийсь дивний стукіт молотка. Ти ж знаєш, як каже Міністерство нацбезпеки: «Якщо бачиш щось, не мовчи». Тож я просто не мовчу.

«Так, ма. Ти ніколи не мовчиш».

6

— Як так сталося, що ти ніколи не казала нам, що граєш в оркестрі? — спитала Джейн. — Це схоже на те, про що ти мала б згадати.

Мора чула в голосі Джейн нотку звинувачення і з відповіддю не поспішала. Натомість вона залишалась зосереджена на тілі, що лежало на столі для розтину. Із Софії Суарес вже зняли одяг (блакитний лікарняний костюм, ліфчик розміру 46В, білі бавовняні труси), і під яскравими лампами моргу було видно кожен недолік, кожен шрам, отриманий за п’ятдесят два роки життя цієї жінки. Мора поки що не зосереджувалась на розтрощеному черепі чи розбитому обличчі; натомість вона зосередилась на шрамі від опіку на тильному боці лівої руки та артритній шишці на великому пальці правої ноги. Ймовірно, вони залишились їй на пам’ять від довгих годин, проведених у кухні за нарізанням, смаженням та замішуванням. Старіння було жорстоким процесом. Стегна жінки, колись, мабуть, стрункі й гладенькі, тепер були поцятковані целюлітом. Внизу живота — шрам від апендектомії. На шиї та грудях — плямки та папіломки, а також шорсткий чорний себорейний кератоз, якого найбільший орган тіла так часто набуває за десятиліття. Недоліки, які Мора починала знаходити також на власній шкірі, гнітюче нагадування що старість приходить до всіх, якщо тобі пощастить.

Софії Суарес не пощастило.

Мора взяла скальпель і почала розріз.

— Ми також чули, що у вас скоро концерт, — сказав Фрост. — Ми з Еліс хочемо прийти. Вона дуже любить класичну музику.

Мора нарешті підняла очі на Джейн із Фростом, що спостерігали за нею через стіл. Сонячний опік Фроста був тепер у фазі потворного лущення, і над одноразовою маскою з його лоба осипалися клаптики відмерлої шкіри.

— Повірте, в цьому концерті немає нічого особливого. Саме тому я й не думала про нього згадувати. Як ви взагалі про нього дізнались?

— Нам розповів доктор Антрім, — сказала Джейн. — Він працював із Софією Суарес в лікарні «Пілґрім».

— Я цього не знала.

— Ми поспілкувалися з її колегами в реанімації, і він розповів нам, що ти збираєшся бути зірковою солісткою на їхньому концерті.

— Це лише Моцарт. — Мора взяла ножиці для ребер і перерізала кістку. — Двадцять перший концерт для фортепіано з оркестром.

— Ну, це звучить достатньо круто.

— Це нескладний твір.

— Еліс любить Моцарта, — сказав Фрост. — Вона безумовно захоче це почути.

— Але я зовсім не віртуоз, — Мора перерізала останнє ребро, звільняючи грудину. — Ми — аматори. Просто лікарі, що грають разом задля розваги.

— І все одно ти мала нам розповісти, — сказала Джейн.

— Я приєдналася до них лише кілька місяців тому. Коли їхня піаністка впала і зламала плече.

— І ти отак запросто можеш долучитися й грати складний твір?

— Кажу тобі, в ньому немає нічого особливого.

— Ти весь час це кажеш. Але я знову тобі не вірю, — пирхнула Джейн.

— Гей, може, й нам створити гурт чи щось таке, — сказав Фрост Джейн. — Поліцейський. Ти ж грала на трубі, чи не так?

— Краще тобі не чути, як я граю на трубі.

Мора сунула руку в груди Софії Суарес і насупилася.

— Поверхня правої легені має ненормальний вигляд. Тут фіброз.

— Що це означає? — спитала Джейн.

— Підказка у знімках її грудей. — Мора кивнула на монітор комп’ютера, де був показаний рентген грудної клітки. — Це також було в її медичних записах. Рубцювання тканини від СОVID-19. Вона працювала медсестрою реанімації, тож не дивно, що заразилась. Інтубація їй не знадобилась, але її госпіталізували на чотири дні на кисень. Чимало людей просто зараз ходять зі схожим рентгеном і можуть навіть не знати про це.

Мора взяла скальпель і знову сунула руку в грудну порожнину. Якусь мить єдиними звуками було вологе чвакання органів, які вона видаляла з порожнини, і плюскіт, з яким вони опускалися в миску. Звуки м’ясницької.

Вона перемістила увагу на черевну порожнину, і назовні показалися петлі кишок, шлунок та печінка, підшлункова та селезінка. Вона розрізала шлунок і вивернула в миску його мізерний вміст.

— Її останній прийом їжі був як мінімум за чотири години до смерті, — зазначила вона. — Мабуть, під час її робочої зміни.

— Тож вона не заїжджала нікуди, щоб поїсти по дорозі додому, — сказала Джейн. Чотири години. Вона, мабуть, була голодна.

Мора запечатала зразок вмісту шлунку для аналізу.

— Є якісь результати по відбитках пальців?

— У системі жодних цікавих збігів, — повідомив Фрост. — Ті, що ми ідентифікували, належать її сусідці пані Леонґ та Джамалу Берду, хлопчині, що розуміється на комп’ютерах і живе далі по вулиці. Якщо припустити, що це зробив не хтось із них, то схоже, що наш злочинець був у рукавичках.

— Як щодо взуття?

— Стандартні дачні чоботи, чоловічі, сорок першого розміру. Такі можна купити в багатьох супермаркетах. Ми все ще чекаємо на журнал її телефонних дзвінків, але якщо це був хтось, кого вона не знала, він нам не допоможе.

— Як щодо тих нещодавніх проникнень по сусідству? Чи збігаються якісь деталі? — Мора