Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

— Краще покажу, — доки домовик залишився за головного, я повела Стефу до кімнати де показала ритуал, що проводила.

— Але щось пішло не так, розвернувся портал на всю стіну, а там чиясь ванна у квіточках і отой, що у них головний весь у піні та пелюстках якихось. А потім речі туди бам і плюх, портал зачинився, — я все чесно розповіла вчительці та сумлінно чекала на вирок.

Злість Стефи поступово зникали з очей, потім пролунав її сміх.

— Ой, дитино не можу, я вже гадала, що ти там якусь дурницю з викликами уткнула. А ти всього-на-всього відчинила портал у другий вимір, — вона вже усміхнена пішла до низу, на останок оглянувши стіну де був портал.

Я зосталася стояти абсолютно нічого не розуміючи.

А через декілька днів мені надіслали поштою стримувальну срібну каблучку з гарним блакитним камінчиком і веліли в жодному разі не знімати, ще й магічно її зачаклували, щоб напевне.

Це пізніше я на форумі дізналася у дівчат, що портали то не так просто, а тоді я легко пішла до вітальні, вже не так насторожено сприймаючи цю делегацію.

Зайнявши своє місце і підхопивши Роха на руки (він ще був досить легенький і маленький) я почала придивлятися до наших гостей.

Усього їх було п'ятеро і виглядали вони як класичні чорти. Ріжки, п’ятачки, копитця, довгі хвости, костюми при краватках. Деталі їх ієрархії помічаєш згодом, отой самий головний, якого ми вкрай здивували, носив монокль на одному оці, а з кишені піджак стирчала оксамитова хустина, якогось вирви око багряно-фіолетового кольору.

Його помічники були трішки простіші на вигляд. А так для мене вони були ідентичні, це вже пізніше я навчилася їх розрізняти й за кольором хутра і за формою п’ятачків.

А сьогодні ми сиділи за столом і я чекали, що принесе нам ця зустріч.

— Шановний Лукеньтій, — звернулася Стефа до головного.

— Ми дуже раді, що ви до нас завітали та розуміємо, що в ці дні для вас це край незвичне перебування тут. Та сподіваємося, що ви поясните нам з Устиною, яка ціль, цього візиту, — вчителька була край ввічлива, бо хто ж їх знає те підступне плем’я.

— Пані Стефа, ваша учениця вразила нас до кінчика хвоста та тремтіння в ріжках. Ми прямо зараз пропонуємо найвигідніші умови праці, контракт на тринадцять років та щедру винагороду, яка з кожним роком буде рости. А можливо й більш тісні відносини, я готовий відправити шлюбний контракт на розгляд. Моє копитце ваше копитце, люба Устино, — і він подивися на мене таким виразним поглядом, що мені стало лячно. Холера з тією роботою, але заміж, я точно не хочу.

Тільки но я відкрила рота, щоб відповісти своє рішуче ніт, як Стефа перехопила слово.

— Ну що ви любі наші, Устина в нас ще не повноліття та й не завершила навчання. А як ви знаєте, що відьма яка не вчена, то й не відьма, а лихо невідомого часу. А воно вам не треба.

Так і після навчання рочків з дев'ять треба відпрацювати, підтягнути свої слабкі сторони, тоді й про пропозицію поговорити, а доки можете он в гості навідатися тільки за попередньою телеграмою, — рішуче відповіла вчителька і поклала руку мені на плече.

Я видихнула з полегшення, а потім ще й усмішку довелося ховати. Бо ті розчаровані писки, то було де що.

З якийсь час вони ще сперечалися, та я просто сиділа хрумала пряник від дядька Осі та чекала доки гомін затихне.

Поспішали, що заміж я не йду, а з роботою то після навчання і як вирішу.

На тому офіційно і закінчили, а не офіційно Лука приносить мені невеликі шабашки та витягав познайомитися з їхньою культурою та традиціями, а інколи й заміж гукає, але все рідше і рідше.

А зараз ще й зустрів якусь демоницю, каже запальна жінка, хай їм Бог допомагає.

З такими думками я робила оберіг для дядька Мойсі, есенція з захисних та лікувальних трав зібралася сама собою. Полину, барвінок, любисток, лепеха усе склалося до купи.

Потрібно щось таке, що не приверне увагу і не буде виділятися на базарі.

Оглянувши робоче місце і кімнату в пошуках того самого. Мій погляд стрибав з однієї речі на іншу, а того самого магічного дзиня не було. Все, що втрапляло в око було якимось чужим на разі.

Аж ось сонячний промінчик прослизнув до кімнати, через розчинене вікно, пробіг по підвіконню, стрибнув на підлогу, промайнув до ліжка. Де зупинився на монетці, моя сила всередині вибухнула від радості, що може бути простіше ніж гроші на базарі. Піднявши гривню з долівки, я подякувала природі. Інколи трапляються дивовижні речі, головне навчитися їх помічати.

І в піднесенім  настрої я  завершила оберіг, прочитавши наговір і залишивши його в відьминому колі з кристалів і чарівного каміння, на дозрівання. Через декілька днів його можна буде віддавати.

Я не встигла встати із за столу, як роздався стукіт у двері, а в кімнату зазирнула голова вчителя.

— Ну, що чаклуєш? Я відчув це знизу, —запитав Богдан і оглянув кімнату.

— Та вже закінчила, як раз залишила визрівати, — відповіла я, потягуючись у кріслі, спина від сидіння благала про допомогу.

— А в тебе тут гарно, такий незвичний малюнок сили, — Богдан уважно роздивлявся кімнату де ще висіли залишкові чари.