Читати книгу - "Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко"

На протязі всього робочого дня Кіра завалювала хлопцяроботою. Майже не спілкувались, а якщо Льоша намагався у вільну хвилину щось спитати чи розповісти, робила вигляд, що не чує та не реагувала на його звернення. Тільки він замовкав, вигадувала нове завдання. Він терпів, не коментував. «Як я могла сказати йому, що він мені подобається? – сварилась на себе, - хто мене за язика тягнув?».

​В який раз відправила хлопця тягти важкі ящики з землею, сама сіла біля рядків з полуницею. Їй завжди подобалась ця ягода, тому завжди приділяла їй більше уваги. Цей раз не було виключенням. Всі ці думки, розмови, переживання – таке виснаження. Зараз спокій, тиша, гармонія. Лише чути як працюють люди: копають, збирають, шепочуть щось один одному.

​На мить закрила очі та вдихнула земляний запах. Опустила пальці, торкнувшись кущиків. Всміхнулась, адже трохи посмішок на сьогодні дозволено. Аж раптом відчула легкий удар в потилицю. Відкрила очі та звела брови. «Це що за жарти?» - подумала та подивилась за спину. Поблизу нікого не було. Торкнулась рукою потилиці та відчула вологе волосся та щось крихке.

​Подивилась на руку та побачила землю. Хмикнула. «Певно, я торкнулась волосся брудною рукою» - зробила висновок та повернулась до рядочків. За декілька секунд знову обернулась, але останнє, що могла очікувати в ТетаАвва – це дурні жарти.

​- Що тепер робити? – несподівано спитав Льоша, що виник наче з повітря.

​- Чого ти мене лякаєш! – ойкнула Кіра, не втримавшись, впала прямісінько на землю.

​Хлопець як справжній джентльмен, підскочив та простягнув руку. Дівчина розізлилась, відштовхнула руку та піднялась самостійно. Не вистачало їй, щоб інші вирішили, що вона незграба.

​- Ти все зробив? – спитала, - Землю прибрав? Воду набрав? Перегній заховав?

​- Все зробив, - якось хитро всміхнувся Льоша, - але мій дуже суворий керівник постійно мною не задоволена, ось вирішив трохи пришвидшитись.

​Кіра машинально підняла руку до потилиці та підозріло глянула на хлопця. Той лише приснув, тримаючи свій сміх при собі.

​- Дитячий садочок! – буркнула, почавши струшувати залишки бруду, - чому ти ні з ким іншим не спілкуєшся?

​- Бо я тобі сподобався, - підморгнув Льоша, - ми тільки но зайшли в теплицю, ти наче змінилась. Але ж так добре спілкувались на вулиці! – він розвів руки та зробив театрально сумне обличчя.

​- Ти навіщо в мене землю кидав? – не заспокоювалась Кіра.

​- Ось мої долоні – він простягнув руки дівчині, - вони чисті та сухі. Я нічого в тебе не кидав, - він всміхнувся, - руками точно цього не робив.

​- Я не розумію, - дівчина надулась та зробила крок назад, - якщо в тебе такі дурні жарти, я не хочу в цьому приймати участь.

​- Я покажу, - хлопець хитро поманив Кіру за собою, - обіцяю, ніяких дурних жартів не буде!

​Вони відійшли до стіни теплиці. Знайдений довго дивився вперед, вибираючи когось з людей, що так старанно працювали. Зупинивши погляд на чоловікові, потер руки. Розкрив долоні та поворушив пальцями.

​- Дивись на того трудівника та на все, що поряд з ним, - дав коментар та закрив очі.

​Кіра зморщила лоб, але не сперечалась. За декілька метрів від них дійсно сидів чоловік, звичайно в сірому одязі, з закоченими рукавами. Він збирав маленькі помідори ретельно перебираючи кущ. Раптом, побачила рух за спиною людини. Клаптик землі піднявся вгору, застиг в повітрі, а потім, набравши швидкість, полетів прямісінько в потилицю.

​Реакція була очікуваною. Чоловік підскочив, обернувся та підняв руку до голови. Кіра злякалась, що зараз він почне сваритись на них, але вони не були в полі зору. Льошаглянув на дівчину, задоволений її реакцією, ляснув в долоні.

​- Як тобі? – спитав, підійшовши ближче, наче не хотів, щоб хтось підслуховував.

​Дівчина хотіла зробити крок назад, але відчула його тепло та легкий подих, що торкнувся її щоки. Вона глянула в його очі, знову потонувши, застигла.

​- Як ти це зробив? – відчула свободу, відскочила, відриваючи погляд.

​- Я тобі намагаюсь розповісти про дивні речі, що зі мною відбуваються, - махнув рукою, надувшись, - але ти мене ігноруєш. Як я ще міг привернути твою увагу?

​- Ти взагалі знаєш, що ми не можемо так просто розмовляти, шуткувати, і тим більше, жартувати, - почала гніватись Кіра, - Батько каже...

​- Батько каже це.. Батько каже то.. - перебив її Льоша та почав кривлятись, - мене нудить від цього вашого Батька. Хто він такий?

​- Не кричи! – злякалась та потягнулась закрити рота нахабі, - нас буде покарано!

​- Ой, що вони зроблять? – хмикнув Льоша, засунувши руки в кишені піджаку, - вигонять з міста?

​- А чому б і ні? – остаточно розсердилась Кіра, - з мене досить твоїх жартів. Відчепись від мене, - вона розвернулась та пішла геть.

​До кінця дня вони більше не спілкувались. Хлопець робив спробу підійти, але Кіра швидко реагувала та змінювала свою локацію та справу. Аж поки не пролунав дзвоник, що повідомляв про закінчення робочого дня. Всі разом піднялись та пішли мити руки.

​«Нарешті, почнеться церемонія» - зраділа, забувши про нахабного знайомого. Чкурнула перед всіма, вимила руки та почистила одяг. Перевірила кольорову стрічку, вийшла на вулицю. До Святкової площі було не далеко, а людей виходило на вулицю все більше й більше. Швидко злилась з натовпом та рушила до адміністративної будівлі.