Читати книгу - "Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко"

​- Кіра, - не втрималась та засміялась дівчина, - особистий номер 240686, Кіра, - зрозумівши, що неймовірно грубо порушила правила, вмить прибрала емоції з обличчя, але руку простягнула.

​Тільки но вона торкнулась теплої сильної руки Льоши, як перед очима на секунду промайнула палата, знайдений та її рука, що торкалась його голих пресу. Закрила очі, відкрила та перелякано глянула на свого нового знайомого. Висмикнула руку та поправила жилет.

​- Потрібно йти, - сказала тихо, розуміючи, що він не відчепиться, - хочеш запізнитись?

​- Звичайно ні, - Льоша всміхався всіма зубами, задоволений, що прийняла його, - розкажи, що ти робила, коли мене привезли?

​- Нічого особливого, - Кіра одразу почервоніла та відвернулась в сторону з кожною секундою згадуючи всі подробиці, - я мала тебе вимити та вдягнути в чистий одяг.

​- Ти почервоніла, тому що бачила мене голим? – тихо засміявся хлопець, спробувавши взяти Кіру за руку, - я такий жахливий?

​Дівчина не дозволила себе торкнутись, сунула руки в кишені. Згадала все, абсолютно все. Прикусивши губу, не розуміла як все це можна було забути. Зараз, навіть боялась глянути на Льошу, але їй не просто хотілось відчути тепло руки. Вона хотіла його обійняти, притулити до себе. «Тримай себе в руках!» - закричала в думках, відчула що тремтить.

​- Чекай, - зупинилась, наважившись зазирнути в сірі глибокі очі, - ти взагалі не пам’ятаєш мене в палаті? – перед нею виник образ знайденого, з зеленою шкірою та золотими жилами.

​- Ні, точно не пам’ятаю, - швидко відповів хлопець, - коли я відкрив очі наді мною висіла якась стара бабця. В мене взагалі склалось враження, що вона хотіла мене поцілувати. Як сплячу красуню, що мала прокинутись. Але боюсь, я б тільки заснув ще більш глибоко.

​Кіра засміялась, не в змозі втриматись. «Я теж хочу тебе поцілувати» - промайнуло в голові.

​ - Слухай, може ти захворіла? – спитав Льоша, що бачив як вона постійно червоніє, - тримай мій піджак, - він швидко зняв одяг та накинув на дівчину.

​- Не можна так, - лише губами мовила Кіра, на мить опинившись в обіймах Льоши, - це заборонено.

​- Слухай, я не знаю, що це за місце, - впевнено та хитро сказав Льоша, - я геть нічого не памʼятаю. Звідки я? Де мене знайшли? Питань більше ніж відповідей, - він оглянувся, - але мені це не подобається. Чому я маю приховувати свої емоції?

​- Тому, що Батько каже, - не встигла сказати Кіра, як хлопець нахабно обірвав її, торкнувшись лоба.

​Округлила перелякано очі та відійшла на крок назад, не розуміючи, що відбувається. Льоша знову хитро всміхнувся.

​- В тебе волосся вискочило з-за хустинки, - пояснив він, - навіщо взагалі це носити? Ми ж не живемо в середньовіччі! І не кажи про цього Батька, якого я ніколи не бачив. Не батько він мені.

​- Ти не розумієш, - спробувала сказати Кіра, - це засновник міста. Він врятував всіх від катастрофи! – вона махнула рукою в сторону паркану, - там нічого не лишилось. Інколи знаходять таких як ми з тобою.

​- А може я й не хотів, щоб мене знаходили, - він зам’явся, - хоча я дуже радий, що зустрів тебе тут.

​Кіра відвела погляд, засоромившись. Одразу відчула нову хвилю крові, що хлинула в обличчя. Зрозуміла, що поряд з ним, не могла контролювати свої емоції взагалі. Одразу згадала, що відчувала те саме в палаті, доглядаючи за ним.

​- Ти мені подобаєшся, - замість «треба поспішати», випалила Кіра та від несподіванки закрила руками рота, - вибач, нам треба йти.

​Не сказавши ні слова, розвернулась та кинулась через кущі до теплиці. Льоша делікатно промовчав, розуміючи, що їй соромно. Але задоволений чкурнув за нею. Швидко дійшли потрібного району. Перед очима відкрились довгі ряди теплиць та декілька одно поверхових прибудов. Саме там збирались люди, вручаючи свої направлення охоронцеві.

​Кіра відчувала, що тремтить, все намагаючиськонтролювати себе. Вона не має права бути в ТетаАвва. Вона не заслуговує на повагу. «Я ненавиджу себе! - відчула сльози на обличчі , стисла кулаки, - Чому мені так добре поряд з ним? Чому я відчуваю таку легкість?».

​Батько попереджав, що фізичне тіло легко контролюється дияволом. Цьому треба покласти край, або край покладуть їй. «Якщо не хоче відчепитись від мене, змушу його, - зітхнула Кіра, - як би мені самій не було від цього боляче»