Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

- З тобою можна залишитися голодним.

- Ти не голодний. Ти... огидний.

- Лише кілька годин тому, ти говорила, що я милий і симпатичний.

 Я зачерпнула морозиво з шоколадної кульки і спробувала заштовхати ложку Єну в рот.

- Спробуй, - вимовила наполегливо і суворо, - зосередитися на тому, яким на смак має бути шоколад.

 Єн перевів погляд на мене. Вампір слухняно проковтнув морозиво.

- Я не знаю, яким на смак має бути шоколад, - промовив Єн трохи невдоволено. - Не пам'ятаю, щоб хоч коли-небудь куштував його, коли був людиною.

- А-а-а...

 Я відсмикнула руку.

- Я пам'ятаю смак яблук і мандарин, - сказав Єн, зрозумівши, що я збентежена.

 Він принюхався і, зачерпнувши трохи морозива, посміхнувся.

- Ось. Це схоже на мандарини. Принаймні, пахне мандаринами.

 Я спробувала.

- Напевно, ти маєш рацію.

 Єн усміхнувся і крадькома скосив погляд на брюнетку. Я зітхнула. Він напевно знайде її. Від неї справді виходить приємний аромат. Єн вампір, хіба можна його звинувачувати в цьому? Мені навіть стало шкода дівчину.

- Ходімо, - промовив Єн і, схопивши мене за руку, потягнув геть із кафе.

 Ми повернулися до Центрального парку. Не поспішаючи прогулювалися П'ятою авеню - вулицею в центрі Мангеттена.

- Удень усе має зовсім інший вигляд, - промовив Єн. - Але й залишатися непоміченим удень набагато важче. Ходімо в парк.

 Ми гуляли містом майже до самого вечора. І як би не хотілося, потрібно було повертатися. З наближенням сутінків тривожніше ставало на серці. Удень я могла почуватися в більшій безпеці. Але з настанням темряви хотілося де-небудь сховатися.

 У Єна був план. Спочатку хотів переманити на свій бік усі сім'ї Нью-Йорка. Перш ніж відкрито заявитися до Маркуса, потрібно було переконатися, що старійшину ніхто не підтримає. Щоправда, я сумнівалася, чи варто ось так, не ховаючись, зустрічатися зі старими знайомими.

 Ближче до вечора ми з Єном повернулися в наш готель і виписалися з нього. Єн вибрав інший готель. Вдень нас навряд чи могли вистежити. Але пам'ятаючи про той чорний джип, у якому роз'їжджав Віктор, я не була ні в чому впевнена. Але Єн стверджував, що таких сміливців, як Віктор, у Маркуса не залишилося.