Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка 📚 - Українською

Читати книгу - "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки" автора Інга Квітка. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 29
Перейти на сторінку:

Я сильно помилився. Вітер тихенько підкрався до місця, де я сховався і подув на кучугуру снігу. Я відчув холод по вухах та притиснув їх до голови ще більше. Хоча зменшитися мені, звісно, не вдалося. 

— Тук, тук, тук! — зареготав Вітер. — Ось, де ти! Сподівався, що я тебе не знайду! А от, — він подув сильніше. Я схопився за сніг, бо більше нічого не було поблизу і кинув сніжкою в Вітер. 

Це розвеселило чудовисько. У відповідь він зробив те саме. Але варто зауважити, що його сніжка була схожа на величезний ком, розміром зі сніговика. Тож коли та «сніжка» полетіла в мій бік, я кинувся тікати. 

Ком снігу наздогнав мене. Я прилипнув до нього і далі котився разом із ним. Не знаю, скільки б це ще продовжувалося, поки не почув знайомий голос поряд із собою і наступної миті побачив тінь Крука. Поряд з кучугурою снігу бігла Іванка. 

 

— Ми ледь тебе знайшли! — дівчинка схопила мене і поставила вниз. — Як ти? 

— А де Вітер? — я кинувся до Іванки. Мого зросту вистачило, щоб обійняти її ніжку, на якій був взутий чобіток, добряче замурзаний в болоті та снігу. — Ти навіть не уявляєш, який я радий тебе бачити й тебе теж, — зізнався я птахові.  

— І я. Ми тебе усюди шукали, кролику, — стурбовано відповіла дівчинка. Крук знайшов мене, коли я заблукала, не знаючи, в який бік йти. 

— Так, довелося добряче «налітатися» аби тебе знайти, — сказав Крук і піднявшись вище, додав, — Вітер поспішає до нас.

— Маємо тікати?! — зауважила Іванка. 

— Все одно наздожене, — Крук відмахнувся. — Але нехай. Я знаю, що ми зробимо. 

— Ти знаєш, як перемогти Вітер? — не довірливо запитав я. — Ти з ним хоч раз зустрічався? — мій голос набирав впевненості, проте вона не віддавала надією.

Іванка сіла навпочіпки й погладила мене по вушку, намагаючись підбадьорити. Сніг почав посилюватися. Я знову відчув лапками, що стає холодніше. 

— Кролику, Вітер неможливо перемогти, — відповів Крук, — і той, хто думає інакше, дуже помиляється. Але я і не збирався його перемагати. 

Птах змахнув крилами й піднявся вище. Він помітив, що Вітер наближається до нас і порадив трохи відступити. Чи варто уточнювати, що двічі нам з Іванкою не довелося повторювати? 

Ми відійшли на кілька кроків і Вітер, чия довжелезна борода та волосся літали в повітрі, зупинився перед Круком. Зиркнув на птаха, Вітер ненадовго завмер. Легенько дмухнув в бік Крука та той піднявся трохи вище і теж застиг у повітрі. 

— Вітру, цим мене не налякаєш, — Крук дочекався, поки Вітер схилить голову на бік і ніби перекривляючи його, зробив те саме. 

Очі чудовиська випромінювали справжню заметіль. Сніг з них посипався стіною, з бороди та волосся теж. Вітер перетворився на вихор і ми з Іванкою здогадалися, що та голова зі снігу, яку ми бачили і я встиг від неї «натерпітися», поки тікав, не настільки й страшна, як те, що Вихор крутився з такою шаленою швидкістю, що в мене закрутилася голова і я зрозумів, що не варто спостерігати за Вітром настільки уважно. 

Я відступив ще на крок. Вихор почав затягувати всередину себе все, що було довкола. Він проковтнув хмари. Так! Саме їх. Дотягнувся до самісінького неба і з кожною секундою ставав ще більшим. Знизу він хапався за дерева, з яких виходили їхні тіні, які ставали на власні коріння й тікали, хто куди, аби повернутися потім назад.  

Ще трохи й Вітер, який показував зараз силу вихра, добереться й до нас з Іванкою. Крук також захитався та це не злякало його. Він змахнув крилами й продовжив висіти у повітрі, а потім сказав лише одно слово: 

— Згадай. 

Тієї миті вихор ослаб, а потім і зовсім вщух. Перед нами представ Вітер, який був нам з дівчинкою нехай і не зовсім добре знайомий, проте принаймні ми хоч трохи знали, чого можна очікувати від нього.

 

Вітер виглядав розгубленим. Він поглянув вниз. Кайдани задзвеніли на його шиї й він немов повернувся до реальності: 

— Де той вухань? — спитав Вітер, але з його голосу щезла злоба та насмішка. Він більше не гиготів та й загалом виглядав дивно — розгублено. — Я маю його привести до Володарки. 

— Може маєш, а може й ні. Ти — згадай. Одного разу, ти вже перетворювався на вихор, що сталося тоді, — і не чекаючи, поки Вітер відповість, Крук, а точніше його тінь, махнув крилом і у повітрі з'явився спомин, який дали йому три віщунки, щоб він допоміг кролику.

Вітер побачив себе в той момент, коли він перетворився на страшний вихор заради Володарки лісу і пролітаючи повз Диво-квітку, яка росла на галявині, зламав її. 

— Забери, благаю, — прохрипів Вітер і ми побачили з Іванкою, як сніг, який сипався з його очей почав танути та перетворюватися на сльози, — забери цей спомин, щоб його не бачили мої очі, — повторив він. 

— Чому? — спитав Крук. Вигляд він мав вкрай суворий. Це додало і мені сміливості. Я встав на дві лапки й настовбурчив вушка. Іванка теж розгублено дивилася на спомин і в її очах, як і в Вітру з'явилися сльози. — Ця квітка росла в цьому лісі задовго до появи Володарки й прикрашала собою галявину. Мала чарівний дар — зцілення, якщо одну з її пелюсток прикласти до рани та ти поранив її й навіть не помітив, що накоїв. Тій Диво-квітці понад тисячу років. Проте ти, Вітру, в той момент не тямив себе від люті. Ти перетворився на вихор заради підлої забаганки Володарки. За чим чи ким ти гнався тоді? 

— За тобою, — винувато відповів Вітер. 

— Дивно, — прошепотіла дівчинка до мене. — Вітер зачаклований. На ньому кайдани, але він зупинився і слухає крука.

— Я б теж послухав, — прошепотів я. — Це краще ніж, коли він ганявся лісом за мною немов навіжений. 

— Єдине, що не підвладне Володарці знищити та підкорити повністю собі — це найсильніше почуття на світі. Кохання. Віщунки не сказали тобі про це, Пухнастику, бо вважали, що це не потрібним та коли я дізнався, що Володарка відправила за вами самого Вітру, я поспішив до них і попросив віддати мені цей спомин, інакше: Вітер не спинити. Таке підвладно хіба Володарці й то невідомо, на скільки часу. Його сила надто могутня. З іншого боку — нею володіють вони двоє, — птах затнувся й задумався. 

1 ... 9 10 11 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"