Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Вільні, Foma 📚 - Українською

Читати книгу - "Вільні, Foma"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вільні" автора Foma. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 47
Перейти на сторінку:

     — Куди?

     — Тут навпроти є маленька кафешка. Там гарно роблять.

     Ми вийшли на вулицю. Вітер був уже теплим і приємним. Лише тендітний голосок біля вух нагадував, що це лише початок весни.

     — То ти справді тут два тижні?

     — Так. — Відповів я не вагаючись.

     — Квартиру знімаєш чи в гуртожитку?

     — В гуртожитку. Куди мені квартиру.

     — Пиво чеське вже пробував?

     — Ні. Та і пиво…

     — Хоідмо! Тут поруч є чарівний ресторанчик. Пиво першокласне розливають.

     За час поки ми йшли я відчув, що дуже втомився. На мене ніби покривалом налетіла печаль, і радість знесло високою хвилею. Туга розлилася артеріями затопивши смутком усе нутро. Я і не відчув як з очей покотились сльози. Я швидко провів рукою під очима, і перевірив чи встиг втекти від запитань. Все нормально! Та ось вже і ресторан!

     — Як там батьки?

     — Нормально.

     — В Києві?

     — Так.

     Ми зайшли всередину і всілися навпроти вікна. Через дорогу висів український прапор.

     — Як тут люди відносяться до українців? Не набридли ще їм наші білки?

     — Та вони ж наче розуміють, що війна йде. У всіх білки різні.

     — Але не в Європі. Тут всі говорять однаково, думають однаково, вони настільки ідентичні, що їхня особистість вже знудилася на цеглах меланхолії.

     — Ну бачиш, — мовила далі жінка російською, — головне атмосферу на рівні держави створити, що ми стіною підтримуємо, а по суті, ти бачиш, кожен собі цар, і хлібом обходячись про духовне не думаєш. Хіба що десь на пʼяних семінаріях.

     Нам принесли пиво, печену картоплю з мʼясом, і солоні огірки з помідорами.

     — Щастя без нещастя як суха трава. Ні смаку ні краси. І життя вже вичерпається коли той день прийде.

     Я задумливо глянув у вікно, і перевів очі на Яну.

     — Чого сумний такий? — з материнським смішком глянула вона на мене поблажливо.

     Я завагався. Що відповісти? Я оглянув приміщення: промені світла яскраво відбивали посутенілі затінки старовинних меблів. Тиха музика грала на вінілі в сусідній кімнаті. Всі столи були вільні.

     — Це Шопен там?

     — Не знаю, — здивовано відреагувала жінка, — я взагалі до цієї миті нічого не чула. — Згодом продовжила, — люди тисячі років живуть так і не знаходячи праведності жити, а вся душа їх закарбована в творчості. Лише відчуваючи її можна відчути себе людиною, все інше поверхневість.

     Офіціант приніс рахунок. Я просунув купюру, але Яна розрахувалась картою так і не взявши з мене і крони. Ми підвелись і рушили до виходу.

     Виходячи з кімнати я помітив грамофон з якого дзвеніла мелодія. На обкладинці поруч красувалось німецькими літерами: «Вольфган Амадеус Моцарт».

     Ми підійшли до зупинки трамваю.

     — Заходь якось до нас, я тебе з Іллею познайомлю. Борща поїси.

     Я махнув, і провівши трамвай поглядом пішов в зворотньому напрямку.

     З Влтави доноситься трепетний вітерець. Сонце гріло своїми променями. Я звернув у бік і занурився у місто. Життя йшло свіжим кроком не в такт маршовому. Не так давно їх зносили нацисти, тоді в окупації більшовиків і не думали про цілісність. Але після всіх тортур і окупації вони стали мало не центром вільного світу. Вони і не знали, що тут було, адже не відчували — слухали для заліковки, та не чули по суті.

     — День добрий. Маєте час?

     Не звернушви уваги я махнув.

     — Прошу заходьте, сьогодні виступ дає Андрій Страховський. — Мовив чоловік ломаною українською і запросив мене жестом в бар.

     Я глянув на нього.

     — Вхід безкоштовний!

     — А вихід? — я знав як вони наживаються, тому перепитав.

     — Лише страви і напої. — Ображено відрізав той.

     Знехотя я звернув з вулиці і пішов за ним всередину.

     Навколо сиділо багато гарно вбраних пар, і самотніх, хто ніби щойно винирнув з любовних пут. Приміщення освітлювалось зеленими і синіми палітрами.

     — Тут вільно. — Піднявши руку покликав мене чоловік.

     — Дякую. — Відповів я і відразу оглянув сусідів. Обидва пили коньяк тож я вирішив не руйнувати концепцію.   

     — Ром будь ласка. 

     — Зараз.

     Я відразу усвідомив як легко повівся на поводу цієї драма-комедії.

     — Всіх вітаю. Привіт. Привіт усім!

     Під теплі оплески, на сцені зʼявився чоловік в старому костюмі.

     — Давно ви тут? Рік. Пів року. А хто тут ще до війни? Один, два. Ліс рук!

     — 30 років.

1 ... 9 10 11 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні, Foma», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вільні, Foma"