Читати книгу - "Аквадіос, Teremok"

***

Наступні тижні минали швидко. Друзі вирішили, що краще зануритися в роботу, ніж постійно думати про повернення. Вони зрозуміли, що поки що нічого важливішого за їхній дім немає, і тому почали вкладати себе у справи на Аквадіосі, щоб це чекання не було марним.

Кирил у майстерні почав працювати над новими проектами. Він захопився ідеєю створення швидших і економніших підводних транспортних засобів. Його нові колеги, мешканці Аквадіоса, підтримали його ідеї, і незабаром вони разом почали тестувати прототипи, що мали стати справжнім проривом у транспортній індустрії цього світу.

Кріс, у свою чергу, продовжувала працювати над екологічними проблемами. Вона знайшла спосіб оптимізувати місцеву систему очищення води за допомогою методів, які вона знала з Землі. Її робота привертала все більше уваги місцевих екологів, які були вражені її знаннями й підходом

Анастасія ж отримала можливість організувати великий танцювальний фестиваль у підводному палаці культури. Вона навчала місцевих жителів новим хореографічним технікам і готувала їх до грандіозної події, яка мала відбутися незадовго до дня, коли портали відкриються. Її танці стали справжньою сенсацією в місцевій культурі, і їй навіть запропонували залишитися на постійне викладання.

Друзі поступово знайшли себе в новому світі, але думки про дім ніколи не полишали їх. Вони знали, що скоро повернуться, і цей досвід назавжди залишиться з ними, як частина їхньої пригоди.

Наступний вівторок 8-го все ближче і ближче…

Після довгих тижнів очікування настав особливий день, якого вони так чекали – вівторок 8-го числа. Весь цей час друзі прожили в ритмі Аквадіоса, занурившись у його культуру, традиції, роботу. Але сьогодні, коли день добігав кінця, їхні серця билися швидше. О 22:00 вони мали зібратися біля порталу в центрі міста, в супроводі Стефи, яка мала допомогти їм здійснити перехід назад на Землю.

Небо Аквадіоса затягнуло легким серпанком, крізь який пробивалися синьо-зелені відблиски від космічних тіл галактики. Друзі стояли на площі перед великим круглим порталом, що нагадував величезне водяне дзеркало, на поверхні якого інколи проступали тіні інших світів.

Стефа глянула на них і доброзичливо усміхнулася:

– Сьогодні особливий день, і я рада, що змогла провести його з вами. Але перед тим як ви підете, я маю вам дещо пояснити.

Всі троє слухали з нетерпінням.

– Коли ви повернетеся, – почала вона, – ви згадаєте цю подорож як сон. Вам здаватиметься, що це все відбулося швидше, ніби ви й не прожили тут цих тижнів. Але повірте, ці спогади – справжні, і ви завжди зможете згадати їх, якщо закриєте очі та прислухаєтеся до свого серця.

Анастасія глибоко зітхнула:

– Це так дивно… Невже наш світ і цей розділені настільки тонким бар’єром?

Стефа кивнула.

– Так. Світів багато, але не всім судилося перетинати їхні межі. Ви ж отримали цей шанс. Пам’ятайте про нього.

Кирил потер руки, намагаючись придушити хвилювання:

– То що, просто стати на портал і все? Ми повернемося туди, звідки прийшли?

– Саме так, – відповіла Стефа. – Але коли зробите крок уперед, не озирайтеся назад, інакше ви ризикуєте залишитися між світами.

Кріс збентежено кивнула, вдивляючись у дивний блиск на поверхні порталу.

Стефа продовжила:

– Як тільки ступить останній з вас, портал замкнеться, і відкриється він знову лише через рік. Так що, друзі, це ваш шанс. Тільки обережно. Як би не спокусливо було зупинитися і оглянутися, робити цього не можна.

Друзі переглянулися. Хвиля емоцій та хвилювання змішалася з радістю та полегшенням. Вони були готові.

Стефа подивилася на них востаннє і обійняла кожного з теплом:

– Удачі вам, мої друзі. Сподіваюся, ви колись знову сюди повернетеся.

Кирил перший ступив на портал, відчуваючи, як під ногами з’являється легке мерехтіння. Потім Кріс і, нарешті, Анастасія. Портал злегка затремтів, коли всі троє стояли на ньому. Друзі міцно тримали один одного за руки, глибоко вдихаючи, перш ніж зробити перший крок уперед.

– До побачення, – прошепотіла Анастасія, відчуваючи легкий холодок, який пробіг спиною. Вони зробили крок.

Світ навколо почав обертатися – спершу повільно, ніби вони потрапили у вир із синьо-зелених хвиль, а потім усе прискорилося. Сцени з життя на Аквадіосі миготіли перед очима, немов спалахи – підводні міста, майстерні, танцювальні зали, океанічні краєвиди, кришталеві палаци… Все це змішувалося в яскравий калейдоскоп, і що далі, то більше віддалялося.

Раптом простір навколо набув зовсім іншого вигляду – став темнішим, ледь не чорним. Їм здавалося, що вони пливуть у безмежному просторі, оточені тихим шумом і легким тріпотінням енергії. Час і простір злилися воєдино, залишивши їх наодинці з думками.

– Тримайся міцно, Кріс, – прошепотів Кирил, не випускаючи її руки.

Кріс стиснула його пальці.

– Ми майже вдома, – прошепотіла вона.

Але раптом, коли здавалось, що ось-ось вони повернуться на Землю, простір навколо них став переливатися червоним світлом. Вони відчули, як щось, ніби м’які, невидимі руки, почало їх притягувати назад.

– Що відбувається?! – закричала Анастасія.

– Тримайся! Не озирайся! – гукнула Стефа, яка, здавалось, лише на мить з’явилася у них перед очима.

І потім – тиша.

***

Коли вони нарешті відкрили очі, перед ними була знайома місцевість. Зовсім нічого не змінилося – усе виглядало так само, як тоді, коли вони вперше потрапили в портал. Годинник показував ту саму годину, хвилину й секунду, коли вони пішли з дому.

– Невже… ми вдома? – пошепки промовила Кріс, не вірячи своїм очам.

Кирил потер обличчя:

– Це… Це було насправді? Чи… ми просто заснули.

Прийшовши уже до своєї рідної домівки, Анастасія та Крістіна оглянула її, поволі зайшла, там все було таке рідненьке. Настя подивилася на своє відображення у дзеркалі. Їй здавалося, що за цей час вона змінилася – погляд став більш серйозним, а всередині щось відчувалося по-новому.