Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Жінка вибухнула сміхом.

– Ти знущаєшся з мене. Правда? Я читала, що маркіза д'Юрфе — одна з найбагатших жінок Франції. У неї велика бібліотека в Парижі. Тому я думала, що вона освічена людина, вільна від забобонів.

– Їй не бракує розуму. Це правда. Найбільші уми епохи Просвітництва часто відвідують її салони, і в той же час вона сама беззаперечно вірить у переселення душ, астрологію та хіромантію. В її палаці є алхімічна майстерня. Вона робить її доступною для магів, яких приводить до свого домі. Я сам був свідком того, як на одному з таких показів Сен-Жермен перетворив звичайний камінь на діамант, а потім продав його маркізі за трикратну вартість, - на вустах Казанови з'явилася делікатна посмішка. – Зрештою, мрії та ілюзії обходяться нам найдорожче. Чи не так?

Італієць сфокусував свої темні, блискучі очі на Ельжбеті. Жінка почувала себе незручно. У неї з'явилося абсурдне відчуття, якби Казанова дивиться крізь неї. Вона поспішно змінила тему.

– Який з себе Версаль? – запитала Ельжбета.

– Чудовий і жахливий водночас, — відповів Казанова, несучи ложку з морозивом до рота. – Насправді ж, це містечко за п’ятнадцять кілометрів від Парижа. Там знаходиться багато палаців і розкішних резиденцій. Будь-який аристократ, який хоче отримати посаду, що приносить прибуток, або ж будь що значити, повинен залишатися близько до двору, де він намагається завоювати прихильність фавориток або коханок Людовика XV. Якщо у вас немає захисту Версаля, ви нічого не досягнете, навіть якщо у вас є найкращі наміри та ідеї.

– А парки, я чула, що вони чудові?

– На вигляд – так. На садівників там витрачають багацько, але вони страшенно смердять. Влітку нестерпний сморід, що вилітає з-під живоплотів і клумб. На алеї Сен-Клу восени стоїть смердюча вода, в якій плавають потонули коти. Ці тварини - справжня чума Версаля. З іншого боку, без котів усю садибу з’їли б миші та щури. Навіть у королівському палаці смердить, від коридорів, переходів та подвір’їв несе вбиральнею.

Ельжбета зморщила носа.

– То там немає прихованих затишних місцинок і ванних кімнат? – здивовано запитала жінка.

– Є лазня, але її використовують, в основному, для зустрічей коханців.

В якості затишних кімнаток використовуються відокремлені зали, де придворні скидають з себе тягар природи. Пізніше, коли до середини вже неможливо увійти, залу змінюють, а попередню прибирають слуги.

– Ви розповідаєте жахливі речі. Адже це столиця світової моди та культури. Не може бути так страшно, - вона запитливо подивилася на чоловіка. – Ви жартуєте, правда?

– Я кажу правду, але у Версаля є і світліша сторона. Його кімнати містять найбільші колекції творів мистецтва, статуй і картин майстрів, яких ви більше ніде не побачите. Всюди панує пишнота шовку і золота. Величезні статки витрачаються на килими, штори та покривала. Кожен предмет меблів - це витвір мистецтва, як і вбрання жінок, які роблять їх схожими на різнокольорових птахів - Казанова зупинився і спробував ще одну порцію десерту. – Вечорами в садах влаштовують феєрверки та запускають ліхтарі – чудове видовище, яке запам’ятається назавжди. На великому ставку перед королівським палацом пришвартовані човни для водних прогулянок; король часто організовує великі мистецькі вистави для тисяч гостей. Це багато коштує і виснажує державну скарбницю. Одного разу ця екстравагантність знищить все королівство. Це призведе до спалаху, не подібного до інших в історії, за винятком, можливо, повстання рабів Спартака в Римі.

– Але у Франції немає рабів… – запротестувала жінка… - Так, чорношкірі працюють у колоніях, але це інше. Селяни ніколи не збунтуються, навіть якщо будуть голодувати. Від священиків народ знає, що панів і підданих створив Бог.

– Щоб підняти повстання, не потрібні гладіатори, достатньо робітників і солдатів. За сім років війни сотні тисяч людей були призвані в армію або зайняті на верфах, мануфактурах флоту і ливарнях гармат. А коли закінчилася війна, ніхто не думав, що робити з цією величезною масою жінок і чоловіків, які втратять роботу, навіть таку, як і раніше, погано оплачувану. Адже неможливо їх усіх відправити назад у село, де і без того перенаселення та голод.

Ельжбета спохмурніла.

– Кому є справа до простих людей? Вони народжуються, служать і вмирають, адже для цього вони і створені.

Казанова подивився на хазяйку якось дивно. Вона не була впевнена, чи то побачила в його очах веселість, чи то несхвалення.

– Так було досі, але наука і прогрес неминуче змінюють світ. Якогось дня, а може й зовсім скоро, простий народ вимагатиме не лише хліба, а й рівних прав.

– Ти перебільшуєш, верхи мають панувати над простим людом, бо ті самі не зможуть цього. Це означало б розпад суспільства.

– Залишається буржуазія, яку зараз позбавили ​​впливу і стрижуть податками, як овець, — заперечив Казанова. – Нотаріуси, комерсанти, підприємці – вони становитимуть нову владу.

– Якщо така зміна відбудеться, у чому я сумніваюся, це означитиме заміну шляхетної монети на гірший метал.

– Але набагато доступніший, — відповів гість. – Крім того, хіба такі зміни не є нормальними в житті?

Ельжбета не відповіла. Запитання занадто торкалося нефортунної ситуації, в якій вона зараз знайшлася.

– Всі ці сміливі погляди – є твоїми власними думками?

– Частково моїми, які ґрунтуються на власних спостереженнях, підкріплених поглядами найбільших умів Просвітництва, таких як Вольтер, Дідро, Д'Аламбер, і більш радикальних, таких як Жан-Жак Руссо чи Габріель Маблі[3], який виступає за скасування приватної власності та висловлює думку, що всі люди, аристократи чи селяни, мають однакові потреби.

– Але ж це смішно, – обурилася Ельжбета, – як можна неуків-селян порівнювати з людьми нашого стану?

– Кожним керує шлунок. Мільйон людей живе в Парижі, здебільшого в жахливих умовах, гніздячись у смердючих норах, як миші. Мовчки вони спостерігають, як тими ж вулицями ходить дворянство, маючи все, чого не вистачає їм і їхнім родинам. А якщо одного дня в крамницях не буде хліба або держава збанкрутує?

– Ти що, жартуєш, як країна може збанкрутувати?

– Так само, як і звичайна людина. У якийсь момент вже нізвідки не можна буде позичити гроші. З