Читати книгу - "Ідеальний син, Ізмайлова"

"Привіт", - кажу я.

Звучить непогано. Невимушено. Мій голос не скрипів і я не плювався, коли говорив. Зараховано.

Ліам потирає потилицю. Коли він був там, на сцені, він виглядав таким впевненим. Я страшенно боюся публічних виступів, але він не виглядав анітрохи знервованим. А зараз він постійно потирає шию і човгає ногами. "То ти це бачила?"

"Угу". Я стискаю кулаки. Вони здаються ненормально липкими, наче в мене лихоманка. "Ти дуже добре попрацював. Я маю на увазі, я так думаю. Я ніколи раніше не бачила дебатів".

"Дякую". Він кашляє і посміхається. "Все пройшло дуже добре. Ми виграли".

"Я знаю".

"Ох".

І тепер ми обидва просто стоїмо там. Я ламаю голову, намагаючись придумати щось цікаве, щоб сказати, перш ніж він піде. "Ти вже зробив домашнє завдання з математики?"

Досить.

Він хитає головою. "Ні. Я був зайнятий дебатами після уроків".

"О, ясно". Ага. Очевидно. Боже, чому я звучу, як ідіот? "Ну, я зробила це, і це було не так вже й погано".

Насправді, це повна брехня. Я ніяк не могла зосередитися на домашньому завданні з математики, коли знала, що незабаром побачу Ліама.

"Гаразд, добре". Він знову кашляє. "Слухай, Олівія, ми з хлопцями з бігової секції збираємося завтра після школи піти до Чарлі, просто потусуватися і перекусити. Хочеш... тобто, хочеш піти з нами?"

Я витріщилася на нього. Він запрошує мене на побачення? "Я..."

Посмішка на його обличчі зникає. "Це не має великого значення. У будь-якому випадку".

"Ні, я маю на увазі... так. Я б хотіла прийти. Це було б чудово. Звучить як... весело. Ти знаєш".

Його карі очі загорілися. "Так, буде дуже весело".

"Так". У роті майже пересохло, щоб говорити.

"Тож... ти хочеш зустрітися перед школою о 16:30? Це після тренування, і нам потрібен час, щоб, знаєш, прийняти душ і все таке".

Я киваю. "Гаразд. Я буду там".

Гаразд, можливо, це не офіційне побачення. Але я справді думаю, що можу сподобатися Ліаму. Я маю на увазі, він виглядав справді щасливим, коли я сказала "так". І він хоче перед цим прийняти душ, щоб добре пахнути. Отже, це все добрі знаки.

Боже мій, у мене побачення з Ліамом. Я така щаслива!

Розділ 9

Еріка

Ліам - блискучий оратор. Він завжди добре вмів виступати перед натовпом і робити свою справу. Якби він був іншим, він був би ідеальним для політики. Він добре говорить, він гарно виглядає і він неймовірно розумний. У моєму синові так багато хорошого.

Перед початком дебатів Ліам заглиблений у розмову з красивою дівчиною. Схоже, вона також у команді дебатів, але виглядає так, ніби могла б бути моделлю. У неї світле волосся, яке виглядає професійно укладеним. І з огляду на те, наскільки вона худа, дивно, наскільки великі її груди. Шістнадцятирічним дівчатам ставлять імплантати? Я в жаху від самої думки про це.

Поруч зі мною сидить жінка, яка вовтузиться зі своїм мобільним телефоном. Сивина, що пронизує її волосся, змушує мене думати, що вона приблизно мого віку - ймовірно, ще одна з батьків. "Перепрошую", - кажу я.

Вона піднімає очі й приємно посміхається. "Так?"

"Ви знаєте ім'я білявої дівчини на сцені? У жовтій блузці".

Жінка киває. "Це Олівія Рейнольдс. Вона дуже сильний дебатер. Але не так добре, як хлопець. Ліам".

"Ліам - мій син", - кажу я, на мить дозволяючи собі гордість, яку я часто відмовляю собі, коли говорю про Ліама в ці дні.

"Справді?" Очі жінки загоряються. "Ну, він абсолютно чудовий. Дуже талановитий. Ви, мабуть, дуже пишаєтеся ним. Хотіла б я, щоб мій син говорив хоча б наполовину так добре".

Я посміхаюся, намагаючись насолодитися компліментом, але мої думки не вкладаються в голові. Олівія Рейнольдс. Це дівчина, якою цікавиться Ліам. І це не дивно, адже вона абсолютно вродлива. Звичайно, вона сподобається Ліаму.

Я маю це виправити.

Я вибачаюся перед цією жінкою, яка не припиняє говорити про мого сина, і виходжу з аудиторії. Мені лише треба зробити один дзвінок. Я повернуся вчасно до дебатів.

Перевіряю контакти в телефоні, шукаю ім'я Френка Маріно. Моє серце калатає, коли я натискаю на його ім'я. Телефон дзвонить один раз. Потім ще раз.

Це Френк. Залиште повідомлення.

Голосова пошта.

"Франку? Це Еріка Кас. Мені треба з тобою поговорити. Є ще один... Будь ласка, передзвони мені. Як тільки зможеш".

Франк дуже надійний. Він передзвонить сьогодні ввечері.

Я повертаюся в аудиторію, де студенти зібралися на сцені. Ліам стоїть за трибуною. Іноді я дивлюся на нього і не можу прийти до тями, як це крихітне безпорадне немовля виросло в цього вродливого, розумного юнака. Були часи, коли Ліам був немовлям, і я уявляла, яким він буде, коли виросте.

Я була такою наївною. Я не мала жодного уявлення про те, що буде далі.

Ліам, як завжди, показує чудовий виступ. Його команда виграє дебати так, ніби в цьому і не було жодних сумнівів. Він чудовий виконавець і оратор. Коли він був у третьому класі, йому потрібно було зробити презентацію для класу, і він наполіг на тому, щоб одягнути свою найкращу сорочку на ґудзиках і штани. Він навіть відкопав чорну краватку на застібці, яку я купила йому на весілля за рік до того. Я вважала його абсолютно чарівним і зробила близько сотні фотографій. Минуло майже десять років, а він все ще так само серйозно ставиться до публічних виступів.

Ліам також дуже конкурентоспроможний. Я не знаю, наскільки його цікавлять дебати як такі, але він точно прагне перемоги. Щоразу, коли він добре виступає на змаганнях з легкої атлетики чи дебатах, у нього чудовий настрій. Але якщо