Читати книгу - "Алгоритм контролю, Христя Гончар"

Ігор та Христина

Після арешту Олексія та його спільників, все змінилося. Але не так, як я собі уявляла. Замість відчуття полегшення, мене переслідувала тривога. Я знала, що ми перемогли в цій битві, але війна ще не закінчена.

Ігор вирішив передати всі дані про технологію незалежній комісії експертів. Вони мали вирішити, що з нею робити далі. Знищити її було б занадто просто. Потенціал був величезний, але й небезпека також. Я сподівалася, що вони знайдуть мудре рішення.

Я ж… Я не могла повернутися до свого колишнього життя. Я звільнилася з роботи, розірвала всі зв'язки з компанією, яка мене підставила. Я відчувала, що повинна почати все з початку, знайти нову мету в житті.

Одного вечора Ігор запросив мене на прогулянку до парку, де все почалося. Ми сиділи на лавці, дивлячись на вечірнє місто.

— Ти ніколи не розповідала мені про своє минуле, Христино, — сказав Ігор. — Чому ти погодилася на цю роботу?

Я глибоко вдихнула і почала розповідати. Я розповіла йому про свого батька, талановитого програміста, який працював над секретними проектами для уряду. Він загинув за дивних обставин, коли я була ще дитиною. Я завжди підозрювала, що його смерть була не випадковою.

— Я хотіла дізнатися правду, — сказала я. — Я думала, що ця робота допоможе мені знайти відповіді. Але я помилилася.

Ігор мовчки обійняв мене за плечі.

— Ти зробила все, що могла, — сказав він. — Ти врятувала мене.

Я підняла очі на нього.

— А що буде далі? — запитала я.

Ігор знизав плечима.

— Я не знаю, — відповів він. — Але я знаю одне: ми впораємося.

Ми сиділи мовчки, дивлячись на зорі. Я відчувала, що між нами виникла особлива близькість, щось більше, ніж просто дружба. Але я також розуміла, що наше майбутнє невідоме.

Згодом я дізналася, що технологію Ігоря було модифіковано та передано правоохоронним органам для боротьби зі злочинністю. Її потенціал використовувався з обережністю, під суворим контролем.

Про Олексія я більше нічого не чула. Він зник, ніби його ніколи й не було. Але я знала, що він десь там, у тіні, чекає свого часу. І це мене лякало найбільше.

Я дивилася на нічне місто, відчуваючи відлуння минулих подій.

Кінець