Читати книгу - "Тяжкі дні, Aira Molen "

Душа моя, куди ти зникла,
Потьмяніла, мов сірий дим,
Розбилась, наче скло розтріскле,
І світ навколо став чужим.

Жахи повзуть у серце кригою,
Криваві посмішки — мов жар,
І тиша дихає могилою,
І кожен крок — мов чорний дар.

Куди тікати, де сховатись?
Темрява знов бере своє.
В очах палає злість і втрати,
А серце в грудях вже не б’є.

Згущається навколо морок,
Зникають барви, гасне світ.
І в порожнечі тихий ворог
Нашіптує мені у слід.

Тінь за спиною — мов кривава,
Звивається вогнем з пітьми.
І кожна думка — гостра, жала,
Що розриваються людьми.

Шукаю світло серед ночі,
Але воно давно вже згасло.
У серці болем стогне пророче:
"Не встанеш більше... впало, впало!"

Гуде у скронях вітер злобний,
І стук у двері — то не друг.
Навколо світ зламався, зломлений,
І кров тече крізь чорний круг.

Та все ж на дні глибоких ран
Іскриться крихітна надія.
Що вийду я із цих оман,
Де страх і біль мене судили.

Душа моя, кричи в голосінь!
Прорвися з темряви густої!
Не дай впасти в обійми холодні,
Не стань іще однією злою.

Я знов ступлю на хистку грань,
Між світлом й мороком туманним.
Та поки серце б’ється — стань
Мені мечем у бою жаданим!