Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

Я протерла очі, думаючи, що це мені привиділося, але ні. Їхні емоції були справжніми, як і їхня сварка. Дем’ян намагався щось довести, його голос лунав різко й наполегливо. Еліна, навпаки, виглядала розлюченою. Вона виривалася, махала руками, і нарешті штовхнула його в груди.

Серце закалатало. Що тут відбувається? Ця сцена не вписувалася в ідеальну картинку, яку я так довго уявляла. Еліна вирвала руку з його хватки й пішла у моєму напрямку, але Дем’ян знову її наздогнав. Вони були вже зовсім близько, і тепер їхні крики звучали чітко, відбиваючись луною в моїх вухах.

Я напружено вдивлялася в них, намагаючись зрозуміти, про що йдеться, але їхні слова зливалися в потік емоцій, у якому панували гнів і біль.

— Дем'яне, облиш мене! Голос Еліни різав повітря, як ніж. Її тон був холодним, але в ньому звучала втома й роздратування. Вона нервово поправила руде волосся, що сплелося з сонячними променями, і вперто глянула на нього.

— Я поспішаю на роботу. У мене сьогодні важливе знімання для ефіру.

Дем’ян ступив ближче, його голос став глибшим, з ноткою відчаю.

— Кохана, ти нікуди не поїдеш, поки ми не помиримося. Я не думав, що для тебе має значення, хто саме виносить нашу дитину.

Я лежала між кущами, затамувавши подих. Їхні голоси ставали дедалі гучнішими, а серце в грудях калатало так сильно, що здавалося, вони можуть почути мене.

— Звісно, для мене це важливо! — голос Еліни піднявся на октаву. — Невже ти думав, що я погоджуся на те, щоб інкубатором для нашого сина стала якась дівка, яка днями та ночами порпається в землі?

У землі? Це що, вони через мене сваряться? Слова Еліни мов блискавка вдарили по мені. Вона говорила так, ніби я була річчю, яку можна обговорювати, оцінювати, відкидати.

— Ліда нормальна дівчина, а головне — фізично здорова. Не кожна жінка змогла б виконувати її роботу, — Дем’ян намагався говорити спокійно, але в його голосі вже відчувалася втома.

— Не нормальна вона! — Еліна зробила крок назад, її обличчя скривилося від огиди. — Господи, невже ти настільки сліпий? Ця дівка жахлива! Як ти можеш не помічати цього? Як? Приглянься до неї! У неї на обличчі написано: "сіра, непомітна невдаха". До того ж, здається, у неї не все в порядку з головою. Нормальній людині не може подобатися життя, яким живе твоя Ліда.

Сіра. Непомітна. Невдаха. Слова лунали у вухах, мов постріли. Вони розривали мене зсередини, залишаючи лише порожнечу.

Дем’ян зітхнув, його голос став тихішим, але твердішим:

— Ти перебільшуєш, кохана. Так, у неї жахлива зовнішність, базові знання на нулі, дівчина дивакувата, але вона добра. Неможливо не помітити, як вона піклується про свого батька.

Добра? Це мало б звучати як комплімент, але з його вуст це прозвучало, як виправдання. Як щось настільки банальне, що навіть не варте обговорення.

— Годі, Дем'яне! — голос Еліни вже не тримався в рамках спокою. Вона схрестила руки на грудях і знову кинула на нього той самий презирливий погляд, що змушував навіть сильних людей почуватися слабкими. — Я не хочу, щоб мою дитину виношувала закомплексована дівчина Яга. Сьогодні ж скажи їй, що передумав, і більше ніколи не приймай важливих рішень без моєї згоди. Все, мені час їхати!

Вона різко розвернулася й пішла, залишивши Дем’яна стояти на місці. Його плечі впали, як у людини, яка втратила останній шанс щось змінити.

Я лежала в кущах, тримаючись за траву, ніби це могло заспокоїти мене. Їхні слова залишили в мені щось незворотнє. Це була не просто образа — це було усвідомлення того, як вони насправді мене бачать. І від цього усвідомлення ставало нестерпно.

Я — сіра. Непомітна. Невдаха. Яга.

Сльози підступили до очей, але я відмовлялася плакати. Я не могла дозволити їм побачити мене такою. Я мусила залишитися сильною, навіть якщо ця сила була лише маскою.

Коли підбори Еліни стихли, а Дем’ян все ще стояв нерухомо, я зрозуміла одне: я більше не можу залишатися тут.