Читати книгу - "Фарби кохання, Яна Кліменюк"

Гнів Марії був жахливим. Зрада Андрія вразила її сильніше, ніж будь-який фізичний біль. Вона кричала, плакала, лаяла його, але слова не могли висловити всю глибину її розчарування та болю. Вона не просто втратила коханого, вона втратила довіру до людей, до любові. Вона відчувала себе самотньою та беззахисною, ще більше, ніж після нападу.

Тим часом, Дмитро дізнався про роль Андрія в нападі. Його гнів був не менш сильним, але спрямований не на Марію, а на Андрія. Він не міг пробачити зраду та боягузтво. Він знайшов Андрія та жорстоко помстився йому. Не фізично, а так, щоб зруйнувати йому життя. Дмитро використав свої зв'язки та вплив, щоб позбавити Андрія роботи, репутації та всього, що він мав.

Після того, як емоції трохи вщухли, Дмитро знайшов Марію. Він бачив її біль та розпач. Він не міг повернути час, не міг відмінити свої попередні вчинки, але він міг спробувати загладити свою провину.

– Маріє, – сказав він тихо, його голос був сповнений каяття. – Я знаю, що я поводився жахливо. Я був грубіяном, егоїстом, я не бачив тебе, бачив лише свої гроші та владу. Я шкодую. Я справді шкодую.

Він не чекав прощення, але хотів, щоб вона знала, що він усвідомлює свою провину. Він не намагався виправдатися, не намагався повернути її. Він просто хотів вибачитися. Він сидів поруч з нею, тримаючи її за руку, доки вона плакала. Він просто був поруч, без слів, без обіцянок. Його присутність була мовчазною підтримкою, якої Марія так потребувала.