Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— Він знає, що я пішла з тобою гуляти. Навіщо йому дзвонити? — здивувалася я. Ми якось і не дзвонили одне одному з Демом у будні, коли я залишалася в академії. Кристал для зв'язку у нас був спільний на всю кімнату і говорити при всіх не хотілося. Мені було простіше зайти до нього у бібліотеку, якщо хотілося поговорити. Про що я і сказала Ніді. — Ми взагалі в академії не дзвонимо. Занадто багато цікавих вушок.

— А я на його місці подзвонила б. Просто, щоб дізнатися чи в порядку ти. А то раптом на нас у місті темні маги напали.

— Нідо, не драматизуй! Коли востаннє темні маги нападали прямо посеред багатолюдної площі?

— А усяке може бути.

— У тебе один негатив у голові.

— А ти надто наївна. Хлопець не турбується про тебе. Це погано, — повчала мене Ніда. Вона просто не могла без цього, вважала, якщо вона старша, значить, розумніша. У чомусь іншому вона, може, й була розумніша і я з радістю прислухалася до її порад, але тільки не в коханні.

— Він мені довіряє і не набридає, — заперечила я. — Давай закриємо цю тему, Нідо. У нас з тобою різні погляди на стосунки.

— Як знаєш, — пробурчала подруга і відвернулась.

Ми більше не поверталися до розмови про хлопців, але в моїй голові все одно засіла думка, люб'язно вкладена Нідою: чому Дем мені не подзвонив? Я, звичайно, не обіцяла до нього зайти після прогулянки, але ми завжди перед сном балакали в бібліотеці або цілувалися, загубившись між книжковими стелажами. Він міг би просто поцікавитись, чому я до нього не зазирнула і чи все в мене гаразд, але він цього не зробив. Я не хотіла сумніватися в Демі, але що якщо Ніда має рацію? Раптом йому начхати, як я і що зі мною і я йому потрібна тільки, щоб приємно проводити час? Ми ж насправді так мало знаємо одне одного, він може вміло вдавати що має почуття. Він же старший, досвідченіший. Я могла просто нафантазувати прекрасний образ і закохатися в нього, а не в реальну людину. Як же тепер бути? Запитати його прямо? Чи не варто?

Вночі мені наснилося ніби ми втрьох — я, Дем і Ніда — тікали від цілої юрби темних магів. Вони хотіли нас обернути, а ми відчайдушно чинили опір. Зрештою, я зуміла від них вислизнути, але Дему з Нідою не пощастило — їх схопили. Я побігла назад, але зрозуміла, що врятувати можу лише одного.

Кого ж вибрати?

Подругу, з якою я дружу все своє життя і яка мене ніколи не зраджувала?

Чи хлопця, якого знаю менше місяця і який легко може зрадити мене?

Я стояла і дивилася на них і з жахом усвідомлювала, що готова зрадити подругу заради кохання. Я вірила в Дема, але й Ніду не могла покинути.

«Вибирай! — отруйно посміюючись, шепотів у моїй голові голос. — Ну ж бо! Зроби свій вибір, Кетто!»

Я повернулася в бік Дема і в ту ж мить з рук Ніди злетів чорний туман.

— Зрадниця! — прошипіла Ніда, атакуючи мене темною магією.

«Але коли вона встигла стати темною?» — промайнула думка, поки в мене летіла її магія.

А за мить мене огорнуло липким павутинням болю, що гострими голками пронизав все тіло. В паніці я розплющила очі і з полегшенням зрозуміла, що просто побачила жахливий сон.

Крізь щілину в шторах вже пробивалися перші промінчики світанку і я вирішила більше не лягати. Все одно не засну. Я набрала повну ванну гарячої води, хоч зазвичай вранці віддавала перевагу душу, і довго лежала в ній, намагаючись змити весь жах сьогоднішнього сну.

«Адже це лише сон? — шепотіла я собі. — Він же не справдиться, ні?»

Я б не змогла вибрати між ними. Я не хотіла. І я ніколи не дозволю Ніді стати темною. Я зможу її вберегти. Адже так?