Читати книгу - "Проклята душа, Дроянда"

Лія відчувала, як щось змінилося. Вона більше не була тією дівчиною, яка боялася власної долі. Але тепер, після зустрічі з тінями, вона відчувала порожнечу всередині. Їй не вистачало чогось важливого… і лише поруч з Ейданом ця порожнеча ставала менш відчутною.

Вони йшли крізь ліс, освітлений тільки сріблястим світлом місяця. Лія намагалася зосередитися на дорозі, але її думки знову й знову поверталися до нього.

— Як ти? — Ейдан порушив мовчання, його голос був м’яким, майже ніжним.

— Я… — Вона зупинилася, обдумуючи відповідь. — Не знаю. Мені здається, що я втратила частину себе.

— Я… — Вона зупинилася, обдумуючи відповідь. — Не знаю. Мені здається, що я втратила частину себе.

Ейдан кивнув, опустивши голову.

— Я знаю, що це таке.

Він не сказав більше, але Лія відчула, що він розуміє її краще, ніж будь-хто інший. Вперше за довгий час вона не почувалася самотньою.

— Ти завжди намагаєшся захистити мене, — сказала вона тихо, зупиняючись і дивлячись на нього.

Ейдан зустрів її погляд.

— Бо ти для мене важлива, Ліє.

Його слова змусили її серце пропустити удар. Вона хотіла щось відповісти, але відчула, як її пальці тремтять.

— Чому? — ледве чутно запитала вона.

Ейдан підійшов ближче. Його теплі руки торкнулися її плечей, а погляд став глибшим, ніж будь-коли.

— Бо ти змінила мене.

Він нахилився ближче, і Лія відчула його подих на своїй щоці. Світ навколо наче зник. Залишилися тільки вони двоє, їхні серця, що билися в унісон, і відчуття, яке більше не можна було ігнорувати.

Лія не знала, хто зробив перший крок, але мить потому її губи зустріли його.

Цей поцілунок був ніжним і водночас наповненим пристрастю, що накопичувалася між ними весь цей час. Вона відчула, як тремтіння пройшло крізь неї, але не від страху, а від чогось іншого… від тепла, що розливалося її тілом.

Коли вони відступили один від одного, Лія зрозуміла: що б не чекало на них попереду, тепер вони разом. І цього було достатньо.