Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена з дна озера сліз" автора Лідія Вікола. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11
Перейти на сторінку:
8.

— Ти робиш величезну помилку, цей жнець тобі не допоможе,— раптом почула знайомий голос. Генрі? Здається, у мене почались глюки.

— А ти ще хто такий? — ледве не підскочив на місці магістр, витріщаючись на нього.

Ефектній появі шефа міг би позаздрити будь-який ілюзіоніст. І якщо б він не виник буквально з повітря, то ніхто б не запідозрив, що перед ним стоїть не жива людина з плоті і крові, а потойбічна істота. Хіба що його одяг за модою позаминулого століття, видавав у ньому чужинця. В руках шефа була… книжка? Краще б вже зброю прихопив, чесне слово!

— Я начальник Відділу збору і розподілу пропащих душ у цьому регіоні. А вона — моя підлегла, тож дуже добре знаю її можливості. Вона — профнепридатна. За п’ятдесят років змогла вполювати менше десятка душ. Найгірший показник виконання плану за всю історію існування Відділу.

Якби мала голос — то закричала б. Якщо Генрі вибовкає цьому садисту всю правду про мої «особливості», то що спинить недомагістра від того, щоб замість мене ув’язнити і катувати ще когось із наших?

Чолов’яга криво посміхнувся та з недовірою поглянув на шефа.

— І саме тому прийшов за нею? Звучить не переконливо.

— Я відповідаю за добробут своїх працівників, — голос шефа звучав спокійно, але я відчувала як важко давався йому цей показний спокій. — Якщо з нею щось станеться, у мене можуть виникнути проблеми з моїм керівництвом. Сам розумієш, негативна статистика на кінець року нікому не потрібна. Так що, якщо ти її відпустиш, то можу запропонувати тобі дещо.

Антоніус здається відчув, що шеф — це набагато цінніша здобич, ніж я.

— Пропонуєш угоду? Що ж, якщо ти погодишся зайняти її місце, то гадаю, ми зможемо домовитися, — вишкірився псих.

Ні, тільки не це! Невже Генрі погодиться на це божевілля?

— Місце у клітці? Ні, дякую, — слава Богу, завжди вірила у шефів здоровий глузд. Але не встигла про це подумати, як він додав: — Я надаю перевагу фрілансу. Крім того, у мене багато справ на основній роботі. Але якщо ти ввімкнеш голову, то зрозумієш, що жнець у клітці тобі ні до чого. Тобі ж не щодня будуть потрібні душі? Та й специфіка роботи саме нашого відділу полягає в тому, що ми можемо забрати душу лише того, хто добровільно вирішив накласти на себе руки. Ну і не забувай про Договір про неконкуренцію — ми працюємо тільки в цьому регіоні. Так що, жнива у нас не щодня. Тих, хто помер власною або насильницькою смертю, ми не чіпаємо. Наші дороги — лише для самогубців.

— То що ти пропонуєш?

— Приноситиму тобі душі. Як ти і хотів. Коли буде потрібно, просто поклич і я прийду.

— Обіцяєш?

Я замотала головою, але шеф на мене навіть не глянув. Простягнув свою руку чолов’язі і той потиснув її.

— У тебе досить міцне рукостискання, як для мертвяка, — скривився той. — У мене навіть поріз на долоні відкрився.

— А тепер відкрий пентаграму, — проігнорував його репліку шеф. І чому донедавна я вважала його розумним?

Магістр, задоволений таким перебігом подій, підійшов до пентаграми і стер ногою одну з ліній.

— Можеш виходити, любонько, — вишкірився він. — Вважай, що тобі пощастило. Прийшов хоробрий герой і врятував тебе від біди.

Я зробила крок за межі пентаграми, не зводячи очей з шефа.

— Навіщо ти це зробив? — прошепотіла, як тільки до мене повернувся голос.

— Не переживай за мене. Повертайся додому.

— Ні! Я без тебе нікуди не піду! — як тільки Генрі міг подумати, що я залишу його наодинці із цим божевільним?

— Це так мило! — глузливо посміхнувся нам магістр. — Двоє голубків не можуть розлучитися. Та хіба я проти? Можете залишитися тут двоє і по черзі ходити на полювання за душами.

— Ми домовлялися трохи не так, — промовив Генрі і раптом зі всієї сили вдарив його книжкою, яку тримав у руках. Ого! А я і не знала, що така взаємодія примари з живою людиною в принципі можлива. Магістр, втративши рівновагу, влетів прямо у контур пентаграми, добряче приклавшись головою до стіни та, здається, втратив свідомість. Далі шеф взяв до рук крейду і швидко домалювавши стерту лінію, запечатав малюнок… кров’ю? Звідки у примари кров?

— То не моя, то його, — відповів він на мій ошелешений погляд. А тоді продемонстрував власну долоню, перемазану кров’ю магістра.

— Вирішив, що може знадобитися, — посміхнувся він. — А тепер ходімо звідси, — промовив Генрі, відкриваючи портал та хапаючи колбу. — Треба ще буде розібратися яким чином заборонений артефакт потрапив у руки цього психа, — пояснив він.

— А що буде з ним? — кивнула на непритомне тіло у пентаграмі.

— Про нього подбають, я вже відіслав повідомлення щодо інциденту нагору, — заспокоїв мене шеф. — І здається, знайшов розвагу нашим ревізорам. Погодься, таким займатися набагато цікавіше, ніж досліджувати чому якийсь жнець не виконує план по збору душ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 10 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена з дна озера сліз, Лідія Вікола"