Читати книгу - "Фундація"

тут ні до чого. Гардіне, Рада опікунів не забороняє створення органів місцевого самоврядування на Термінусі. Ми розуміємо, що воно необхідне через зростання населення на планеті з того моменту, як п’ятдесят років тому була створена Фундація, і через дедалі більшу кількість людей, які беруть участь у справах, що не пов’язані з Енциклопедією. Але це не означає, що першою і єдиною метою Фундації вже не є видання повної Енциклопедії всіх людських знань. Гардіне, ми — наукова інституція, що підтримується державою. Ми не можемо, не повинні й не будемо втручатися в місцеву політику.

— Місцеву політику! Клянуся вам пальцем лівої ноги Імператора, Піренне, це питання життя і смерті. Ця планета, Термінус, не може власними силами підтримувати існування механізованої цивілізації. На ній відсутні метали. Ви це знаєте. Тут немає ані сліду заліза, міді або алюмінію і жалюгідно мала кількість інших мінералів. Як ви думаєте, що станеться з Енциклопедією, якщо цей невідомий король Анакреона за нас візьметься?

— За нас? Ви забули, що ми перебуваємо під прямим контролем самого Імператора? Ми не є частиною префектури Анакреона або якоїсь іншої. Запам’ятайте це! Ми — частина особистого домену Імператора, і ніхто нас не торкнеться. Імперія може захистити свою власність.

— Чому ж тоді вона дала імперському губернатору Анакреона збунтуватися? Та хіба тільки Анакреона? Щонайменше двадцять найвіддаленіших префектур Галактики, по суті вся її Периферія, почали жити власним життям. Скажу вам, що почуваюся невпевненим щодо Імперії та її здатності нас захистити.

— Дурниці! Імперські губернатори, королі — яка різниця? Імперію завжди пронизують інтриги та різні люди, що намагаються тягнути то туди, то сюди. І до цього бунтували губернатори і, якщо вже на те пішло, імператорів скидали або вбивали. Але який стосунок це має до самої Імперії? Забудьте про це, Гардіне. Це не наше діло. У першу і в останню чергу ми — науковці. І нашою турботою є Енциклопедія. О, так, я майже забув. Гардіне!

— Ну?

— Зробіть щось із цим вашим журналом! — Голос Піренна був сердитим.

— «Термінуський журнал»? Він не мій. Це приватне видання. Що сталося?

— Уже кілька тижнів він радить зробити 50-річчя створення Фундації приводом для офіційних свят і зовсім недоречних урочистостей.

— А чому ні? Комп’ютерний годинник відчинить Сховище через три місяці. Я б назвав це першим великим приводом, хіба ні?

— Гардіне, не для дурних видовищ. Сховище та його відкриття стосуються лише Ради опікунів. Про все, що має значення, людям буде повідомлено. Це рішення остаточне, і, будь ласка, поясніть його редакції журналу.

— Перепрошую, Піренне, але міська хартія гарантує таку дрібницю, як свобода преси.

— Можливо. А Рада опікунів — ні. Я представник Імператора на Термінусі, Гардіне, і маю всі повноваження щодо цього питання.

Обличчя Гардіна набрало виразу людини, яка подумки рахує до десяти. Він похмуро вимовив:

— У зв’язку з вашим статусом представника Імператора, маю для вас останню новину.

— Про Анакреон? — Піренн стиснув губи. Його охоплювало роздратування.

— З Анакреона до нас прибуде спеціальний посланець. Через два тижні.

— Посланець? Сюди? З Анакреона? — Піренн перетравлював цю новину. — Для чого?

Гардін устав і підсунув свій стілець на місце.

— Здогадайтеся.

І вийшов — доволі безцеремонно.

2

Ансельма о’Родріка — додаток «о» сам по собі означав шляхетну кров — субпрефекта Плуеми та Надзвичайного посланця його Високості Анакреона — плюс іще півдюжини інших титулів — Сальвор Гардін зустрів з усіма почестями, що відповідали такому урочистому випадку.

З натягнутою усмішкою й низьким поклоном субпрефект витягнув із кобури бластер і подарував його Гардіну. Той відповів на таку честь іншим бластером, що був спеціально позичений для такого випадку. Таким чином, були проявлені дружба та добра воля, і якщо Гардін і помітив велику опуклість на плечі о’Родріка, то завбачливо нічого не сказав.

Потім вони сіли в перший автомобіль, який повільно та церемонно в оточенні дрібних урядовців рушив на площу Енциклопедії. На всьому шляху їх із належним ентузіазмом вітав натовп.

Субпрефект Ансельм сприймав оплески з люб’язною байдужістю солдата й шляхтича.

Він спитав Гардіна:

— І оце місто — весь ваш світ?

Гардін відповів голосно, щоб його можна було почути крізь шум натовпу:

— Ми — молодий світ, ваше високопреосвященство. За нашу коротку історію нашу планету мало відвідували представники вищої знаті. Звідси й наш ентузіазм.

Цілком очевидно, що представник «вищої знаті» не почув у його словах іронії.

Він задумливо сказав:

— Засновані п’ятдесят років тому. Гм-м. У вас тут багато невикористаної землі. Ви ніколи не думали поділити її на ділянки?

— Поки що в цьому немає потреби. Ми надзвичайно централізовані; ми змушені такими бути через Енциклопедію. Можливо, одного чудового дня, коли наше населення зросте…

— Дивний світ! У вас немає селянства?

Гардіну неважко було здогадатися, що його високопреосвященство дещо незграбно намагається вивідати якусь інформацію. Він недбало відповів:

— Ні. І знаті теж.

О’Родрік витріщився на нього.

— А ваш лідер — чоловік, з яким я маю зустрітися?

— Ви маєте на увазі доктора Піренна? Так, він є головою Ради опікунів і особистим представником Імператора.

— Доктор? І ніяких інших титулів? Науковець? І він вважається вищим за цивільну владу?

— Ну звичайно, — доброзичливо відповів Гардін. — Ми всі тут більшою або меншою мірою науковці. Зрештою, ми є не так світом, як науковим фондом — під прямим контролем Імператора.

Він зробив ледь помітний наголос на останній фразі, що, здається, спантеличило субпрефекта. Решту шляху до площі Енциклопедії він задумливо мовчав.

Хоча Гардін і нудився наступну половину дня, він принаймні відчував задоволення від того, що після зустрічі, яка супроводжувалася гучними запевненнями в повазі, Піренн та о’Родрік зненавиділи товариство одне одного ще більше.

О’Родрік з осклянілим поглядом слухав лекцію Піренна під час «оглядової екскурсії» будівлею Енциклопедії. З ввічливою та порожньою усмішкою він прислухався до скоромовки останнього, коли вони проходили просторими сховищами довідкових фільмів та численними кінопроекційними кабінами.

Лише після того, як він спустився на рівень нижче, пройшовшись складальними цехами, редакціями, видавничими відділами, відділами фільмування, він зробив свою першу загальну заяву.

— Це все дуже цікаво, — сказав він. — Але, як на мене, це дивне заняття для дорослих людей. Що в цьому хорошого?

Гардін помітив, що на це зауваження Піренн не знайшов, що відповісти, хоча вираз його обличчя був дуже красномовним.

Вечеря, що відбулася того вечора, була дзеркальним відображенням денних подій, тільки розмову перехопив о’Родрік, який у найдрібніших деталях та з неймовірною енергією став описувати власні подвиги під час командування батальйоном у нещодавній війні між Анакреоном і щойно проголошеним сусіднім королівством Смирно.

Детальна